Привіт! Відновлюємо нашу щотижневу рубрику
#критика_наосліп
Щотижня публікуємо АНОНІМНО один твір від учасника спільноти і запрошуємо висловити свою думку. Правила читай за посиланням
Подати свій твір @yevg_yav
Коментуємо до п'ятниці (бо я трішки загубилася в днях😅)

Листопад прифронтовий

Туман густий, важкий, навіть не білий, а сіруватий, вогкий.
Стара маршрутка крадеться крізь нього, така ж вогка й сіра, бо бруд в'ївся в колись білу фарбу і вже не відмиється жодними дощами та туманами. У маршрутці майже самі старі, і всі одне одного знають. Молоді поїхали хто куди, і вже не повернуться. А старі тут. Бо де ж їм іще бути? Помирати треба вдома. Вони голосно перемовляються через весь салон, ніби продовжуючи вчорашню розмову: - Коля повернувся з Німеччини, чув? Плюнув на все та й приїхав. Бо хата ж... А Галка свого поховала, тепер сама. - Вчора шахеди просто над дахом летіли...ет, шо буде те й буде. Чого нам іще боятися?..- Хтось отримав вже гроші на дрова?..
Крізь брудне вікно - озеро, осіннє, непривітне. Лебеді гойдаються на сірих хвилях, заховали довгі шиї під крила, їм не холодно. Могли б полетіти деінде, туди, де спокійніше, тихіше. Озер багато скрізь. Але ні, вони вертають щороку, перед самою зимою, і перелітають з озера на озеро - з Вейсового на Рапне, потім на Сліпне, і так до морозів. Минулої зими декілька примерзли лапами до льоду, і орнітологи з такого ж прифронтового Харкова приїздили їх рятувати.
Маршрутка майже порожня, мовчазна, тьмяна, їде бозна-куди, у невідомість, у листопадову воєнну ніч.

- Надя, ти капусту засолила? - лунає з того краю салону.
- Ні. Нахрен вона мені здалася.
Я дивлюсь у туманну темінь за вікном і думаю, що війна ніколи не закінчиться. Що вона повзтиме, як цей огидний вологий туман, далі й далі, допоки не поглине все тут. Старі будинки, старі маршрутки, старих людей. Мабуть, так мудро і страшно влаштоване життя - все колись має піти в нікуди, без згадки, без пам'яті, у сірий листопадовий туман.