Я люблю цих трьох - хоча і дивні вони -
Не відчувають запахів й ходять на задніх лапах...
Двоє - дивних великих, один - дивний малий.
Хай і дивні, зате - мої. І я буду їх захищати.

У мене є миска - і у неї тричі на день
Велика дивна насипає хрусткі смаколики.
Великий дивний - щоранку кудись іде,
Щовечора повертається - іноді трохи втомлений.

А дивний малий - із ним найвеселіше.
Він пахне, чомусь, молоком і солодким печивом.
Він мені дозволяє спати в своєму ліжку.
Ми граємось - з ранку - і до самого вечора.

Ці троє дивних разом живуть у будинку,
Поруч - маленький садок і дорога з калюжами.
У садку є ящірки, їжаки та невловимі білки...
Ще приходить сусідський кіт (впіймаю - точно придушу!)

Аж раптом сьогодні - їжак знахабнів остаточно -
Прийшов до моєї миски - й хрумтить моє.
Ще й сопе задоволено... Що ж, як ти хочеш -
Зараз я тобі продемонструю - хто тут хазяїном є!

Загнав його в кут паркану - негідного крадія -
А він не хоче битися чесно - згорнувся кулею голок.
Я до крові сколов собі ніс і лапи - та все ніяк
Не можу його дістати - цю хитру колючу потвору...

Аж тут - спалах у небі нічному... І грім...
Наче ж зовсім не пахне дощем? Що за диво?
А потім позаду мене - туди, де стояв мій дім -
Щось впало - огорнуте полум'ям й димом...

Гарячим ударом вибиває з легень повітря...
Жаром - у очі... Щось болем впивається в бік...
Ще раз. І ще. І ще... Злі та пекучі вістря
Рвуть мої ребра та легко збивають з ніг...

Падаю. Підіймаюся. Боляче. Верещу...
На місці будинку - чадно горить та димиться...
А де ж мої троє дивних? Біжу та кричу:
Скоріше! Виходьте! Та де ж ви?! Ну, відгукніться!

Потім - сталеві коробки - зі спалахами та виттям...
Багато двоногих дивних - ні, не моїх - інших -
Бігають, заливать водою, щось тягнуть, кричать...
Відійду вбік. Ляжу. Боляче ворушитись...

Аж тут - цей запах - молока і солодкого печива!
Мій дивний малий - він тут, він десь поруч!
Біжу стрімголов... І нехай - з боку рясно тече -
Я біжу - і мені вже майже не боляче!

Зубами та кігтями - місиво грунту та каменю -
Рвати та дерти. Я чую маленьке серце -
Воно - налякане та невпинне - на мене чекає,
Воно мене кличе, воно пташиною б'ється...

Рию. Немає болю... Та й сил - вже майже немає...
Мій дивний малий - вже близько - я впевнений.
Ще трохи. Ще трохи. Не можу. Не можу. Падаю....
Запах молока і солодкого печива... Темрява...

Рожевий світанок уперто встає понад згарищем.
Рятувальник до лікаря - стомлено, гірко та важко:
"Шахед"... Добре, малого дістали - живого ще...
Пес показав. Поранений, рив - там і здох, бідолашний..."

Літо виштовхує сонце в бездонну небесну гладь -
Промені по руїнах - сотнями жовтих лез...
Поруч із тим, що було їхнім домом, лежать
Два чорних мішки. І мертвий скривавлений пес...

Напевно, найвище мірило вірності та любові -
Віддавати усе, що маєш - заради життя своїх,
Без сумнівів, без вагань - жертвувати собою...
Та навчитися цьому, нажаль, можна тільки у псів.

12.08.2024

#мулікпише