Гірко-робустові ранки –
Рахують планети оберти.
Пряні серпневі світанки,
Щоденні однакові клопоти.
Стогнуть нічні дороги –
Ламаючись об передмістя,
Сплять тихо демони й боги,
Пливуть у безвість століття.
Бринять повітряні траси,
Пульсують артерії-ріки –
Тануть інверсій пасма
Небесним фарватерним слідом.
Серпень – зазубрений, довгий
Стікає гудроном й медом,
Пахне свинцем та пловом,
Стоїть пропотілим наметом.
Застиглі секунди й плани,
Завмерлі думки та вміння,
Тьмяніють очі й екрани,
Блищить сивина й павутиння.
Невротики-світлофори
Нічні стережуть перехрестя,
Зневірені мантикори
Чекають на друге пришестя.
Жовтіють старі сторінки,
Щоденників та альбомів,
Рясніють розстрільні стінки
Шлаком садових гномів.
Стікають зірки за обрій,
Сонце встає драглисте –
І соняхи жовтоголові
До нього звертають лиця.
Звиваються нерви й змії,
Стискаються зуби й пальці,
Збивається пульс в аритмії,
Вібрує в прадавньому танці.
Це літо – дивне й дике –
Його що й не було зовсім…
Вповзає боязко й тихо
У дивну та дику осінь.

Гома, Конго
11 серпня 2020 р.

#мулікпише