Я написав це три роки тому. Один з найбільш болісних моїх текстів. За ці три роки... та нічого не змінилося. Майже нічого. Побільшало могил друзів, сивини і телефонних номерів, яких ніколи не видалиш вже і ніколи вже не набереш. В іншому - все так само. Хіба що - стало ще більше ненависті. Втім, любові також стало більше. Боротьба триває.***Справедливість загинула. Торік. У Бучі. Помирала страшно, у вогні, зґвалтована... Вони ж теж чиїсь діти? Так. Діти. Сучі. Після пологів - варто було б відразу закопувати... Польовою дорогою, вночі, під обстріломТисне на газ Надія - позаду важкий трьохсотий..."Тільки б довезти!" - шепоче та хреститься поспіхом... Від батальйону Надії - залишилось меньше роти. Любов волонтерить - дрони, пікапи, броніки -Майже порожній офіс у середмісті Львова. Лікує безсоння тістечками з "Верóніки",Лікує тривогу канабінольними смолами. Віра - майже осліпла від хлорпікрину -Байдуже ловить сирени розпачливі звуки. Вірі так само болять її незагоєні стигми -Та цей біль фантомний - у Віри відірвані руки. Ненависть та Гнів одягли арамідні комбези -Ріжуть турбінами простір хижі сталеві примари - Під крилами - смерть, замість душ - біонічні протези -Ненависть та Гнів польоти виконують парою. Правда - в піхоті. Ну де б іще бути Правді? Видали "AR-ку" - Правда не може натішитись. Правда і "AR-ка" - у кривди стоять на заваді. Правда і "AR-ка" - єдине, що всім нам залишилось. Не знає жалю, не згадає ніколи про милість. Тиша. Світанок. Улюблений "триста-восьмий". Згадуючи свою старшу сестру - Справедливість,Крізь оптичний приціл на ворога дивиться Помста.07.05.2023#мулікпише#базальт