Вигин її ключиць - як кімерійський лук -Зблискує хижо золота нещадна стріла. І злий кучерявий бешкетник вкотре вже натягнув тятиву. І солодко стогне мій беззахисний міокард. І губи її - мескалін з ароматом гріха -Мій персональний наркотик, життєдайний мій ціанід. М'ята й мигдаль - в п'янкій отруті її язика,Пристрастний біль - у вологій звабливості ікл. Шкіра її - ніби в дельфіна - прохолодна й гладка,Лавовий оксамит, інеєм вкрита бронза,Тендітний кевлар кольору пряженого молока,Шовк і метал, сплавлені літніми грозами. Уламок зоряного ядра - гаряче серце її -Гуде та палає, не береже свій ресурс,Рветься назовні, обпікає долоні мої -Коли я сухими губами слухаю її пульс,Коли знову зриваюсь в безодню її очей,Коли зігріває мене слів її теплота,Коли її злість мене крає, наче іржавим мечем,Коли я ховаю обличчя в пряній м'якості її живота. Попіл спалених синапсів злітає з мене, мов сніг,Мої кістяні бронеплити сіткою тріщин йдуть,І тисне мене гравітація сплетених ніг,І плавить мене її ніжна звіряча лють. Відьомські кігті в'яжуть шрамів орнамент,Протинають, як масло, кольчужних кілець залізо. І стомлені демони моляться стиха над нами,Наш ешафот сухим обкладаючи хмизом. І в черешневих обіймах цієї нічної пітьмиСпікається спраглих душ нелогічний контур. І я огортаю її своїми спаленими крильми -Ламаними, неначе східна лінія горизонту.03.06.2021#мулікпише#базальт