Шевченка важко цитувати.Важко вирвати окремий рядок і перетворити його на мем, бо його рядки не живуть окремо — вони глибоко зав'язані одне на одне і формою, і змістом.Його афоризми — це не поодинокі рядки, а вірші у свої цілості; і коли потягнути за один рядок, то доведеться тягнути і сусідній, і сусідній з ним — і так до останнього.Все те, що можна урвати похапцем, вже давно урване і мільйон разів пережоване. І від того, що ми щороку повторюємо одні й ті самі уривки, знайомі ще зі школи, може скластися враження, що Шевченко і не здатен запоронувати нічого свіжого.Але це фундаментальна помилка.Не просто так він став для українців тим, ким став.Візьміть свій примірник «Кобзаря» (він же є у вас, чи не так?), відкрийте на будь-якій сторінці. І прочитайте.Опануйте цей рваний ритм, покрутіть на язиці ці роз'ярмлені слова, відчуйте, якою химерною конструкцією вибудовуються рими, що на перший погляд здаються простими.Поверніться на мить до витоків сучасної України — і України стане трохи більше.