5 квітня 1938 року були розстріляні російськими окупантами за участь у Медвинському повстанні проти більшовиків Захар Миколенко та Дмитро Салата — медвинські бандуристи, учні Антона Митяя.Більшовики захопили Медвин навесні 1919 р. На місцевих жителів було накладено продрозкладку (система примусового вилучення у селян продуктів харчування). Збурені цим селяни почали чинити опір та сформували озброєний загін, що налічував до тисячі чоловік. Вони захопили місто Богуслав і утримували більше місяця.Врешті повстання придушили. Однак нова навала більшовиків, зухвала поведінка продзагонівців, фантастичні норми продовольчого податку і масова мобілізація в Червону армію знову сколихнули селян.Потужне антибільшовицьке повстання почалося в ніч на 26 серпня 1920 р., коли під час загальних зборів селян був заарештований радянський актив. Очолив повстання Хома Лебідь (Сидоренко), начальником штабу був Микола Василенко. Селяни проголосили Медвинську республіку. І майже місяць вели боротьбу.Більшовики побоювались, що повстання пошириться на інші села. Тож чи не щодня кількасот більшовиків із кулеметами наступали на село. Під час такого протистояння було спалено Успенську церкву. 12 вересня 1920 р. більшовики оточили і підпалили Медвин.Полум’я знищило біля 600 хат (третина села). Було накладено жорстоку контрибуцію: 50 коней, 150 корів, 300 овець тощо. Учасників повстання, які не відійшли в ліси, вивозили до Сміли й розстрілювали. У самому селі залишилися військова частина на утриманні населення.13 жовтня каральний загін кінноти Семена Будьонного захопив у Медвині 80 заручників (молоді чоловіки до 30 років) і порубав їх біля урочища Ковтунів лісок.Повстанський загін, очолюваний Дмитром Цвітковським діяв аж до літа 1921 р. Припинили боротьбу, повіривши обіцянкам радянської влади про амністію, однак майже всі були розстріляні.У подальшому чекісти ще два десятиліття вишукували і знищували всіх причетних до Медвинського повстання. Учасник повстання Іван Дубинець, який в еміграції написав книгу спогадів «Горить Медвин», свідчив: «Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв, але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли свою помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну».
Нетолерантний Українець 👌🏻
1 квітня 1907 року народився Дмитро Грицай (псевдо – «Перебийніс», «Дуб», «Олег», «Сірко»), генерал-хорунжий, керівник Головного військового штабу УПА.Родом із Дорожева Самбірського району на Львівщині. Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. У 1928 році вступив на фізико-математичний факультет Львівського університету. Навчання перервала мобілізація до польської армії. Під час служби Дмитро закінчив польську старшинську школу з відзнакою.Із часу навчання в гімназії був членом «Пласту» (курінь «Чорноморці»). У 1928 році включився у діяльність Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів. У 1933-му Грицай очолив військову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. Вже наступного року за причетність до ОУН польська влада засудила його до ув’язнення у спеціальному концтаборі для українців – Береза Картузька. У ній Дмитро Грицай став одним із перших в’язнів і відсидів два роки. Після звільнення відновив навчання в університеті й отримав вищу освіту. У 1939 році – другий арешт й ув’язнення в Березі Картузькій, звідки вийшов на волю із початком Другої світової війни.1934 року Дмитро Грицай познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Козак із Хотина на Івано-Франківщині. Вони зустрілися у студентському гуртожитку у Львові після одного з виступів Степана Бандери. Одружилися лише 1938-го. У них народилося двоє синів – Ігор й Олег. У листопаді 1945-го народився третій син – Богдан, але батько його вже не побачив...Після другого звільнення Дмитро Грицай став членом Революційного проводу ОУН й учасником ІІ Великого збору ОУН. У 1941-1943-му вів партизанську війну проти нацистів. Із осені 1941 року очолював Крайовий військовий штаб ОУН, який працював над викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії.4 грудня 1942 року його арештувало гестапо. Утримували Дмитра Грицая в тюрмі на Лонцького у Львові. У вересні 1943 року Роман Шухевич дав наказ Службі безпеки ОУН розробити план звільнення Дмитра Грицая. Спецоперацію виконувала боївка ОУН на чолі з Костянтином Цмоцем («Град», «Юра», «Модест»).Восени 1944-го спільно з Миколою Дужим опублікував «Бойовий правильник піхоти», інспектував повстанські загони, проводив перші збірні присяги воїнів УПА.У січні 1945-го очолив Головний військовий штаб УПА, а 1 листопада йому присвоїли звання генерал-хорунжого.19 грудня 1945 Дмитро Грицай потрапив у засідку чеської поліції при переході чесько-німецького кордону. Він виконував завдання Української головної визвольної ради й повинен був зустрітися в Німеччині зі Степаном Бандерою та Ярославом Стецьком. Дмитра захопили в полон і стратили в Празі 22 грудня 1945 року. 🕯Існує й інша версія загибелі Грицая: його планували передати совєцьким спецслужбам, але напередодні він повісився у тюремній камері. Посмертно УГВР нагородила Дмитра Грицая Золотим хрестом заслуги УПА.Нетолерантний Українець 👌🏻
28 березня 1898 року народився Микола Сціборський — український державний та військовий діяч, учасник Української революції 1917 – 1921 роках, підполковник Армії УНР, теоретик українського націоналізму, один із фундаторів Організації Українських Націоналістів (ОУН).Народився у Житомирі. Походив із родини православних українців, які мали польське коріння. Першу світову війну пройшов у складі російської армії, нагороджений орденами Святої Анни 3 і 4 ступенів та Святого Станіслава 3 ступеня, а також Георгіївським хрестом 4 ступеня. Був двічі поранений.У жовтні 1917 р. очолив українізовану «автономну національну військову частину» в 1-му лейб-гренадерському полку російської армії. Микола Сціборський (псевдо - Рокош, Житомирський, Юрій) у листопаді 1917 р. потрапив під газову атаку. Вижив, але був визнаний інвалідом із 50 відсотковою втратою працездатності.Незважаючи на це, у період Української революції 1917 - 1921 років, включився у створення української армії. Працював у військовому міністерстві. За доби Гетьманату Павла Скоропадського був помічником повітового коменданта на Чернігівщині.На початку 1920-х рр. змушений був емігрувати. У Празі, 12 листопада 1925 р. очолив Легію українських націоналістів.28 січня - 3 лютого 1929 р. на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні створено Організацію Українських Націоналістів. Миколу Сціборського було обрано заступником Голови Проводу ОУН. Мав довіру Євгена Коновальця.У Празі Микола Сціборський працював редактором офіційного видання Проводу українських націоналістів (ПУН) - журналу «Розбудова нації» з 1928 р. до його заборони у 1934 р. Пізніше жив у Парижі, де був серед засновників часопису «Українське слово». У 1938 р. перебрався до Відня, а згодом – до Кракова.Микола Сціборський – автор низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема: «Робітництво і ОУН» (1932), «ОУН і селянство» (1933), «Національна політика більшовиків в Україні» (1938), «Демократія», «Сталінізм» (1938), «Україна і національна політика Совєтів» (1938), «Україна в цифрах» (1940, 1944) й «Нарису проекту основних законів (Конституції) Української Держави» (1939).На початку 1941 р. Микола Сціборський, як референт пропаганди ПУН, разом з членом Проводу Омеляном Сеником та діячем ОУН Олегом Ольжичем у складі Похідної групи повернувся в Україну для подальшої боротьби за її самостійність. 30 серпня 1941 р. у Житомирі Сціборського і Сеника за нез’ясованих обставин невідомі розстріляли на вулиці. Сеник загинув одразу, до пораненого Миколи Сціборського гестапо не допустило лікаря, він помер за кілька годин через втрату крові. Похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.Нетолерантний Українець 👌🏻
Як війна живила Римську імперію?Рим витрачав на війни величезні суми грошей і людські ресурси. У часи Республіки від 10 до 25% працездатних чоловіків служили в легіонах — ні до, ні після такого нещадного інтенсивного призову не було в жодній державі аж до Першої світової війни. Людські втрати римлян були серйозними, але прагнення відвідати нові місця зі зброєю в руках переважувало все. Служба, до речі, була добровільною. А слово militiae на латинській мові означає одночасно "за кордоном" і "військовий похід".Завдяки військовим трофеям і захопленим рабам вже до середини II століття до нашої ери Рим став найбагатшою державою Давнього світу. У 167 році до нашої ери, після перемоги над Македонією, громадяни Риму були звільнені від усіх податків, за винятком мита на звільнення рабів (5% від ринкової вартості раба) і митних зборів.При цьому переможені народи ставали не васалами, а "друзями" Риму. Крім сплати невеликого федерального податку (не більше того, що раніше віддавали місцевим владам, а часто і менше того) вони повинні були поставляти Риму воїнів. Ну і, якщо потрібно, годувати розквартировані на їх землях римські гарнізони. Натомість ці народи — від Британії на півночі до Судану на півдні — отримували захист, дороги та інші завоювання імперіалізму. І частину військової здобичі, звичайно.На місцях, правда, все виглядало не так гладко. Наприклад, збирачі податків зловживали своїми повноваженнями. Але з метрополії для римських громадян все виглядало просто чудово. Як результат, у Римі не було пацифістів, а армії надавали величезне значення. І ця структура була не менш цікавою, ніж темна сторона Давньої Греції. Нетолерантний Українець 👌🏻
Рівно 12 років тому, у ніч із 24 на 25 березня 2014 року, від рук аваківців загинув Олександр Музичко, більш відомий як “Сашко Білий”.Цього дня у вічність відійшла легендарна постать. Людина, для якої Українська Національна Революція була не просто ідеєю, а справою життя.Олександр був активним учасником націоналістичного руху, членом УНА-УНСО та координатором “Правого сектору”. У 1994 році вирушив на охоплену вогнем чеченську землю, де командував загоном “Вікінг” у складі армії Джохара Дудаєва. За мужність і відвагу отримав почесне звання Героя Чеченської Нації, а його ім’ям була названа одна з вулиць Грозного.Наприкінці 2013 – на початку 2014 років брав активну участь у Революції Гідності.Протягом життя Олександр Музичко неодноразово зазнавав переслідувань, а влада намагалася зганьбити його ім’я, тавруючи штампами “злочинця” та “свавільника”. У цьому образі вони хотіли залишити його в нашій пам’яті.Але ми пам’ятаємо його справжнім – безкомпромісним борцем, для якого Україна була понад усе.Нетолерантний Українець 👌🏻
Козацька корупціяКорупція та казнокрадство були явищами, що, хоч і рідше, але все ж траплялися на Запорозькій Січі. Сама система управління Січі, заснована на військовій демократії, спільних радах і контролі товариства, значною мірою стримувала розвиток масштабної корупції. Проте факти зловживання владою і привласнення громадського добра мали місце, особливо серед курінної старшини та писарів. Виявлення таких злочинів було справою всієї громади: загальна рада могла порушити питання про зловживання на основі скарг або за очевидними фактами нестачі майна. Карали за це суворо: найбільш поширеним покаранням було вигнання зі Січі із ганьбою. У більш серйозних випадках, якщо доводилося крадіжку військової казни або спорядження в умовах війни чи походу, карали на смерть — через повішення або забиття на майдані кийками. Така публічна кара мала показовий характер і засвідчувала нетерпимість товариства до будь-яких проявів казнокрадства.На Гетьманщині ситуація у XVII–XVIII століттях була іншою. Після закінчення визвольної війни 1648–1657 років і формування власної адміністративної системи почали з’являтися ознаки системної корупції серед старшини. Полковники, сотники і навіть генеральна старшина часто використовували свої посади для особистого збагачення. Одним із яскравих прикладів є період правління гетьмана Івана Брюховецького (1663–1668), коли старшинська корупція викликала значне невдоволення серед козацьких низів, що призвело до масових виступів, так званих "старшинських бунтів". Проте покарання корумпованих чиновників були рідкісними: старшина захищала своїх, і боротьба з казнокрадством залишалася радше епізодичною.Козацька маса ставилася до фактів корупції з глибоким обуренням. Невдоволення корупцією старшини стало однією з причин "Руїни" — періоду громадянських воєн і політичного хаосу після смерті Богдана Хмельницького. Відомо, що у 1668 році під час повстання проти московської влади і старшини Івана Брюховецького народні виступи супроводжувалися масовими розправами над чиновниками, яких звинувачували у продажності та зраді.Вплив корупції на Січ був менш руйнівним через демократичні традиції і швидке реагування громади на будь-які порушення. Натомість у Гетьманщині, де стара козацька демократія поступилася місцем олігархії старшини, казнокрадство стало однією з причин ослаблення автономії та поступової інтеграції Лівобережної України до складу російської імперії. Особливо посилилося це явище за часів гетьмана Кирила Розумовського (1750–1764), коли значна частина земель і маєтків опинилася в руках кількох родин старшинської аристократії.На московії в той самий час корупція мала абсолютно інший характер. Від кінця XVI до XVIII століття хабарництво було невід’ємною частиною системи державного управління. За царя Олексія Михайловича (1645–1676) та Петра І (1682–1725) корупція проникала всі рівні влади. московські чиновники вважали хабар своєрідною платою за "послуги", а не злочином. Система кормлєнія офіційно діяла до 1556 року, але її дух жив ще довго: воєводи і приказні люди буквально грабували підлеглі території. Боротьба з корупцією обмежувалася показовими розправами над окремими чиновниками, які не поділилися з царським оточенням.Провівши паралель із сучасною Україною, можна сказати, що проблема корупції залишається однією з головних загроз для державності. Навіть у часи війни з Росією, розпочатої 24 лютого 2022 року, були викриті факти масштабного казнокрадства у сфері оборонних закупівель, гуманітарної допомоги та державного будівництва. Скандали, пов’язані з Міністерством оборони у 2023 році, коли за завищеними цінами закуповували харчі та амуніцію для армії, викликали глибоке обурення суспільства. У відповідь на громадський тиск відбулися відставки й арешти посадовців, але сам механізм корупції продовжує залишатися серйозною проблемою.Нетолерантний Українець 👌🏻
Аналітична компанія GlobalData оцінила поточний конфлікт на Близькому Сході за участю США, Ізраїлю та Ірану як найсерйозніший зрив глобальних енергетичних ринків із часів ембарго на нафту у 1970-х роках. Порівняння є обґрунтованим: арабське нафтове ембарго 1973 року та іранська революція 1979 року призвели до структурних перезапусків цін, знищення попиту та довгострокових змін енергетичної політики у всьому світі. Те, що відбувається зараз, поєднує фізичний зрив поставок, морську небезпеку, волатильність фінансових ринків і скоординоване державне втручання в масштабах, небачених за останні 50 років.Шоки 1970-х років мали довгострокові наслідки: створення МЕА та системи стратегічних резервів, які зараз розгортаються, перша серйозна спроба підвищити ефективність використання палива автомобілями та, зрештою, умови для бумів видобутку в Північному морі та на Алясці, які диверсифікували постачання у 1980-х. Поточний шок відбувається в іншому структурному контексті — глобальні резервні потужності за межами Перської затоки обмежені, енергетичний перехід створив нову залежність від конкретних мінеральних та виробничих ланцюжків поставок, а геополітична фрагментація означає, що скоординовані заходи у відповідь на боці попиту складніше зібрати разом. Рекордне звільнення резервів МЕА саме собою запозичено з інституційного інструментарію 1970-х років і розгортається зараз, оскільки немає більш сучасного інструменту.Якщо аналогія з 1970 року. вірно, довгостроковим наслідком поточного шоку буде не сам стрибок цін, а політичні та інвестиційні рішення, прийняті після нього, і вони все ще формуються.Нетолерантний Українець 👌🏻
5 березня 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). «Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї» — це гасло ОУН було життєвим принципом Романа Шухевича. Він очолив визвольну боротьбу українців у непростий час, коли доводилося протистояти двом тоталітарним режимам, які мало чим відрізнялися один від одного – радянському союзу та нацистській німеччині.Нквд-мґб полювало за Шухевичем рекордний час – понад сім років. Головний командир УПА неодноразово вислизав з рук чекістів: у 1944, 1946, 1947, 1948 роках. Кілька разів пускалися чутки про його загибель. Але робота Служби безпеки ОУН була поставлена якнайкраще.До трагічної розв'язки призвів арешт 2 березня 1950 року зв'язкової Шухевича Дарії Гусяк. Запідозривши небезпеку, Шухевич готувався перебратися із будинку в Білогорщі, де переховувався з кінця 1949-го, до Львова, де було дві конспіративні квартири. Переїзд було намічено якраз на 5 березня.Але зранку 5 березня 1950 року емґебісти тісним кільцем оточили цей та декілька сусідніх будинків у Білогорщі. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал мґб Павєл Судоплатов. До операції було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ. Намагаючись прорватися з оточення, Шухевич вбив майора Ревенка, але сам був поранений. Щоб не здаватися живим до рук ворога, Шухевич пустив собі кулю в скроню. В офіційному звіті записали, що вбив командира один з сержантів, які оточили будинок. Йому виплатили премію 1000 радянських рублів.Тіло командира виставили на опізнання рідним, але після цього доля його досі лишається невідомою. Після смерті Шухевича боротьбу УПА очолив Василь Кук. Сама боротьба тривала ще понад 10 років – останній відкритий бій збройного підпілля ОУН проти оперативної групи Тернопільського укґб було зафіксовано 14 квітня 1960 року, а останній повстанець дав бій кадебістам у 1967-му.Нетолерантний Українець 👌🏻
Посол України у США Ольга Стефанішина заявила, що в листопаді отримала офіційне попередження від Вашингтона щодо українських ударів по російському порту Новоросійськ, які начебто вплинули на американські економічні інтереси.Про це вона казала під час брифінгу у вівторок, 24 лютого, пише CNN, матеріал цитує “Європейська правда”.За словами Стефанішиної, США заявили, що українські атаки на Новоросійськ “вплинули на деякі американські інвестиції, які здійснюються через Казахстан”.“І ми почули від Державного департаменту, що нам слід утриматися від атак на американські інтереси”, – зазначила вона.Стефанішина також заявила, що “отримала демарш” від Державного департаменту США щодо цього.Водночас вона наголосила, що США не пропонували Києву загалом утриматися від атак на російську військову та енергетичну інфраструктуру.“Це було пов’язано з тим, що американські економічні інтереси там постраждали. Ми взяли це до відома”, – сказала дипломатка.Також, за словами Стефанішиної, у листі від Державного департаменту підкреслювалося, що США наразі не мають таких самих економічних інтересів в Україні, як у Казахстані.“Мені було дуже, дуже прикро, що за 35 років незалежності України, маючи так багато можливостей, ми ніколи не досягли ситуації, коли ми могли б зробити те саме”, – зазначила вона.Відтак Стефанішина закликала американських законодавців ухвалити закон про посилення санкцій проти Москви, заявивши, що затримка з його ухваленням розглядається як перемога Москви.“Якщо ми зможемо накласти більше санкцій і чинити більший тиск на Росію, вона не зможе вийти з переговорів”, – додала вона.Нетолерантний Українець 👌🏻
Суспільні стани на території України за часів козаччиниЗа часів козаччини українське суспільство поділялося на кілька основних станів, кожен з яких мав свої права, обов’язки та місце в соціальній ієрархії. Найбільш чисельною верствою були селяни. Вони становили основу населення та займалися землеробством, тваринництвом, ремеслами. Після Люблінської унії 1569 року більшість українських земель опинилася під владою польської шляхти, яка запровадила панщину та закріпачення селян. Попри це, українські селяни мали більше можливостей, ніж, наприклад, їхні московські чи польські сучасники, адже вони могли тікати на Січ і ставати козаками, отримуючи свободу та військові привілеї.Міщани жили у містах і містечках та складали інший важливий суспільний стан. Вони були ремісниками, торговцями, дрібними підприємцями. Українські міста ще з часів Київської Русі мали свої традиції самоврядування, які значно розвинулися після отримання багатьма з них Магдебурзького права. Це право забезпечувало міщанам самоуправління, захист від свавілля шляхти, можливість ведення торгівлі. Найбільшими міськими центрами були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Чернігів. У цих містах діяли цехи ремісників, які регулювали виробництво і торгівлю. Шляхта вважалася привілейованим станом і володіла значними земельними угіддями. Вона з’явилася ще за княжих часів, коли існувала руська знать – бояри. Після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та пізніше – Речі Посполитої, місцева знать перейняла польські традиції. Українські шляхтичі, такі як князі Острозькі, Вишневецькі, Заславські, мали величезні володіння, що приносили їм великі прибутки. Вони займали важливі посади в адміністрації, війську, брали участь у політичному житті держави. Деякі з них підтримували козацькі рухи, а інші, навпаки, були їхніми противниками, оскільки козаки загрожували їхнім феодальним привілеям.Духовенство посідало особливе місце в українському суспільстві. Воно було поділене на біле – парафіяльні священики, які служили у церквах, і чорне – монахи, що жили в монастирях. Православна церква відігравала велику роль у житті українців, була оплотом освіти і культури. Митрополити та єпископи часто виступали посередниками між козаками та шляхтою, намагаючись знайти компроміс у політичних конфліктах. Відомими діячами того часу були митрополит Петро Могила, який реформував освіту та церкву, а також Інокентій Гізель, що сприяв розвитку науки в Києво-Могилянській академії.Козаки становили окремий стан, який у XVII столітті став політичною силою. Спочатку це були вільні люди, що оселялися на Дикому Полі, займалися рибальством, полюванням і захищали свої поселення від татарських набігів. Згодом вони створили військову організацію – Запорозьку Січ, яка стала центром козацької вольності. Козаки мали власне самоврядування, обирали гетьмана, військову старшину, підпорядковувалися лише своїм законам. Вони відігравали роль прикордонної сили, боролися з татарами, османами, а пізніше вступили у війну з Річчю Посполитою. Їхнім головним досягненням стала Визвольна війна 1648–1657 років, у результаті якої виникла козацька держава – Гетьманщина.Перехід між станами був можливий, але не для всіх. Найлегше перейти до козацтва – для цього достатньо було втекти на Січ та пройти військове випробування. Деякі багаті козаки могли здобути шляхетство, якщо отримували відповідні грамоти від польського короля або московського царя. Однак шляхтич, який ставав козаком, ризикував втратити свої привілеї. Міщани могли ставати козаками, але не могли легко піднятися до шляхетства, бо цей статус був спадковим. Духовенство зазвичай залишалося у своїй касті, хоча сини священиків могли ставати козаками або шляхтичами через службу в адміністрації чи війську.Нетолерантний Українець 👌🏻
TGLIST.COM.UA
