До 60-річчя початку Культурної революції Reason опублікував текст про те, як частина західних анархістів і лібертаріанців у 1960–1970-х роках помилково бачила в маоїстському Китаї антибюрократичний і навіть “децентралізований” експеримент.Культурна революція почалася з документа Мао від 16 травня 1966 року і швидко переросла в масштабну кампанію політичної мобілізації, боротьби з “контрреволюціонерами”, насильства, репресій і атак на “реакційну” культуру. Водночас для багатьох західних спостерігачів, які майже не мали прямого доступу до Китаю, ця реальність залишалася туманною. Частина з них проєктувала на Китай власні ідеологічні очікування — свободу, низову самоорганізацію, бунт проти бюрократії та централізованої держави.Найцікавіше в статті — показаний парадокс. Уявлення західних анархістів про Мао було здебільшого ілюзією: Мао не руйнував репресивну державу, а використовував хаос Культурної революції для політичної боротьби, мобілізації мас і зміцнення власної влади. Проте автор звертає увагу, що один елемент їхньої інтуїції частково виявився не зовсім помилковим. Після руйнівного хаосу Культурної революції китайська партійно-державна система в багатьох селах справді втратила здатність до повного контролю. На місцях виникали практики де-факто автономії: селяни ділили колективне майно, розширювали приватні ділянки, обходили державне планування і торгували на чорному ринку.Але це була не “свобода від Мао”, подарована згори, а радше свобода, що виникла всупереч державі — у просторах, де контроль центру тимчасово ослаб. У цьому сенсі стаття цікаво показує, що майбутні ринкові реформи в Китаї не просто були “запроваджені” владою після Мао. Частково вони легалізували те, що вже почало виникати знизу як практична відповідь селян на неефективність колективної системи. Тобто, держава зняла обмеження тоді, коли мільйони селян уже фактично зробили ці обмеження нежиттєздатними.