Голос Помсти ✙ UKRAINE BOMB

Федоренко Ігор Ігорович «Арктика»24.10.1995 — 01.08.2024Капітан, командир роти батальйону «Шквал» 36-ї окремої бригади морської піхоти.Ігор народився у місті Глухів на Сумщині. З дитинства мав сильний характер, цілеспрямованість і справедливість. Перемагав на олімпіадах з математики, фізики та хімії, у 11 років став призером обласних змагань із шахів.Мріяв бути військовим, продовжуючи шлях діда і прадіда. Навчався у Сумському кадетському корпусі, де був старшиною роти. Пізніше здобув юридичну освіту у Київському університеті права НАН України та отримав офіцерське звання у військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка.До повномасштабної війни працював у Німеччині, Швеції, Чорногорії та Португалії.У лютому 2022 року сказав:«Я їду в Україну, бо я там потрібен».І повернувся воювати.Свій бойовий шлях розпочав у Києві у складі протитанкового підрозділу 130 батальйону. Брав участь у звільненні Слатиного, Нового та Питомника на Харківщині. Попри офіцерське звання, завжди воював поруч із бійцями.Після подій на «Азовсталі» перевівся до морської піхоти та став командиром взводу 36-ї бригади. Воював на Херсонщині, Запорізькому та Донецькому напрямках, під Авдіївкою.У 2023 році був серед перших морпіхів, які форсували Дніпро.Його бойове гасло:«Страху немає. Ми є страх».За ефективні бойові дії ворог оголосив винагороду — 50 000 доларів.За роки війни Ігор лише один раз був удома — на три дні. На запитання, коли повернеться, відповідав:«Мій дім — морська піхота».Нагороджений:відзнакою Президента України «За оборону України»,«За хоробрість у бою»,«Срібним Хрестом» Головнокомандувача ЗСУ,медаллю ГУР «Україна понад усе».Посмертно — Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.1 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання під Вовчанськом у селищі Білий Колодязь Харківської області ворожий дрон обірвав його життя.Йому назавжди 28.У рідному місті Глухів на його честь названо вулицю.Пам’ятаємо.Шануємо.Помстимося.#назавждивстрою

Чуріков Дмитро “Hannibal”19.11.1989 — 12.06.2023Молодший лейтенантНародився 19 листопада 1989 року у місті Вінниця. У 8 років разом із родиною переїхав до міста Гайсин на Вінниччині. У 2007 році закінчив Гайсинську школу №6. Того ж року вступив до Київського інституту бізнесу та технологій на факультет фінансів, який закінчив у 2013 році.▪️ ЖиттяЗ дитинства був допитливим, добрим і життєрадісним. Любив спорт — футбол, волейбол, баскетбол, важку атлетику. Захоплювався технікою та військовою справою і мріяв стати військовим.▪️ РодинаУ 2013 році створив сім’ю. У квітні 2014 року народився старший син Максим, а у 2021 році — молодший син Марк. Дмитро був люблячим чоловіком і турботливим батьком, дуже пишався своїми дітьми.▪️ Служба та захист УкраїниУ 2017 році долучився до лав ЗСУ у складі 59-ї ОМПБр, сказавши дружині:«Я не можу бути тут, поки хлопці там — на війні».Брав участь у бойових діях у зоні АТО та ООС на Донеччині та Луганщині.Під час повномасштабного вторгнення захищав Україну у Донецькій та Херсонській областях, брав участь у звільненні Херсонщини.8 червня 2023 року під час бойового чергування в районі Красногорівки на Донеччині отримав важке поранення.12 червня 2023 року помер у місті Дніпро в лікарні ім. І.І. Мечникова.«Я втратила не просто чоловіка, батька своїх синів, партнера… я втратила найкращого друга. Його кохання було абсолютним, як і його підтримка. Він дуже любив наших синів і завжди ними пишався. Нам завжди його не вистачатиме. Але наші діти завжди пам’ятатимуть — їхній тато Герой. Коханий, я завжди дивитимусь на найяскравішу зірку на небі, як ти і казав, бо знаю, що ти теж на неї дивишся», — згадує дружина Тетяна.#назавждивстрою

Бадіка Денис Михайлович (20.07.2000 – 31.03.2022)Старший лейтенант, льотчик-штурман 16-ї окремої бригади армійської авіаціїДенис народився у Вінниці. З дитинства мріяв про небо і готувався до вступу в Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. Щодня тренувався, щоб скласти іспити з фізичної підготовки.Перший самостійний виліт - 16 червня 2020 року на Mi-2. З початком повномасштабного вторгнення разом із побратимами евакуював вертольоти з аеродрому «Броди» та брав участь в обороні Києва, де їхні дії зупинили наступ окупантів і знищили ворожу техніку.У 2022 році виконував бойові завдання на Мі-8: доставка боєприпасів і медикаментів до заблокованого Маріуполя, евакуація поранених із «Азовсталі». 31 березня 2022 року вертоліт збили - увесь екіпаж загинув.Денис був професійним, відповідальним і турботливим. Бойові побратими пам’ятають його як надійного офіцера, родина цінує його відданість, щоденні тренування, підготовку до мрії та підтримку рідних.Попрощалися з Денисом 11 червня 2024 року. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці. За мужність посмертно нагороджений Героєм України з орденом «Золота Зірка», Почесною відзнакою «За мужність та відвагу», Комбатантським хрестом і орденом «Хрест Героя».Денис віддав життя заради інших. Його мужність, відданість і відвага назавжди залишаються прикладом справжнього Героя.#назавждивстрою

Приходько Дмитро Олексійович«Шум»01.01.2004 – 05.12.2025Народився 1 січня 2004 року в місті Селидове, Донецької області, на Донбасі – маленькому шахтарському містечку на сході України, де важкою працею здобувають «чорне золото» - вугілля. Саме там формувався його характер: твердий, витривалий і справедливий.У 2007 році пішов до дитячого садка, а у 2010 році розпочав навчання в 1 класі Селидівської загальноосвітньої школи №6. Там навчався до 2015 року, після чого продовжив освіту в загальноосвітній школі №1, де здобув неповну середню освіту, закінчивши 9 класів. Після школи пішов працювати на ЦОФ «Селидівська».З раннього дитинства Дмитро був жвавим, енергійним і спортивним хлопцем. Займався різними видами спорту, але найбільше його серцю була близька вільна боротьба. Неодноразово виборював перші місця на змаганнях, демонструючи силу, витримку та справжній бійцівський характер.У 19 років Дмитро не побоявся взяти до рук зброю і стати на захист своєї держави. Доброволець, боєць 12-ї бригади НГУ «Азов». Став на захист своєї країни, свого Донбасу.Він був мужнім воїном, надійним побратимом, людиною честі. До останнього подиху залишався вірним присязі та Україні.Ніхто не міг подумати, що доля буде такою гіркою – він загине саме там, на рідній Донеччині, неподалік від свого дому. 5 грудня 2025 року загинув, виконуючи бойове завдання.Йому було лише 21. Він не дожив 27 днів до свого 22-річчя.Дмитро народився з сильним серцем і світлою душею. Він любив життя, своїх близьких і свою Україну. Його усмішка зігрівала навіть у найтемніші дні. Він мріяв про мир, про майбутнє, про щасливе життя.Він віддав своє життя заради України, заради нас, щоб ми жили. Він завжди йшов уперед – і до останнього залишався сильним.#НазвждиВстрою

Мудрак Олег Васильович (Сухарь)20.08.1987 - 21.02.2023Майор, командир 1-го батальйону ОЗСП «Азов» НГУ. Учасник російсько-української війни з 2014 року. Фанат столичного ЦСКА, представник колективу «Trouble Company».Народився і виріс у Києві. Навчався у школі №193, яка нині носить його ім’я.З дитинства – спорт, дисципліна, характер. За 35 років Олег встиг здобути три вищі освіти – технічну, військову та юридичну.Позивний «Сухарь» з’явився ще в цивільному житті – під час роботи в столичному супермаркеті, де його зоною відповідальності були снекові товари, – через що серед фанатського руху, і пізніше на війні, отримав символічний позивний.Із початком АТО разом із друзями вирушив добровольцем на фронт. Пройшов шлях від солдата до комбата: кулеметник, командир відділення, взводу, роти, а згодом – командир 1-го батальйону ОЗСП «Азов» НГУ. Брав участь в операціях у Лебединському, Водяному, Широкиному… У складі підрозділу зарекомендував себе як людина-скеля, був прикладом стійкості й мужності.Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі, обороняючи місто й «Азовсталь» до останнього.У травні 2022 року за наказом вийшов з побратимами у «почесний полон». Пережив катування та теракт в Оленівці. Його фото з полону – різко схудлого та виснаженого – облетіло світ. Повернувся під час великого обміну 21 вересня 2022 року – знесиленим фізично, але незламним духом.Після повернення проходив лікування та реабілітацію. Проте 21 лютого 2023 року серце Олега не витримало наслідків полону та зупинилося…Та дух Сухаря ворог зламати не зміг.Він залишився в строю –у кожному пострілі з його імʼям,у побратимах, які продовжують бій,та пам’яті, яка сильніша за смерть.Честь!

🧐 КонтрБатарейна Боротьба (далі КББ)⚔️ В Збройних силах більшості країн світу є підрозділи, які спеціалізовані по артилерії. Поруч з ними створені підрозділи, які спеціалізовані по спротиву цій артилерії (знайти і знищити).Існує декілька видів інструменту "знайти". ✅Оптичний - дрони, камери, спостережні пости (спшки).✅Звукометричний (зр) - за допомогою спеціалізованого обладнання зчитуються вібрації землі.✅Радіолокаційний (рл) - за допомогою спеціалізованого обладнання по міні/снаряд визначається звідки ця міна/снаряд вилетіли.❗ Самий точний - оптичний. Менш точний (з невеликими похибками) - рл. Найменш точний (з великими похибками) - зр.На фото 2 ви можете спостерігати "програму", яка відображає рл дані. Це інформація зібрана за день, під час ротації на напрямку Часового Яру. Чи дана картина показує точний стан справ? - ні. По підрозділам працювали масово, багато, з усього чого можна. Але радіолокаційна розвідка не точна, і існує безліч факторів, які не дозволяють працювати продуктивно.🧐 На фото 3, інформація за місяць. Каша, нічого не зрозуміло?🟥 - Артилерія🟨 - Міномети🟦 - РСЗВ😉 Розділяємо все по категоріям. На фото 4,5,6. Вимальовуються райони вогневих позицій для розвідки. Якщо зібрати дані які є, засоби, проаналізувати, то можна виконати алгоритм "Знайти і знищити". Думаю ви самі можете розглянути і зорієнтуватися.P.S. РСЗВ, як можна побачити, працює хаотично. Відстріляти пакет можна швидко. Зловити таке озброєння на КББ дуже важко.