28 лютого 1772 року у ревельській фортеці помер замурований заживо український митрополит Арсеній Мацієвич. Він помер не через хворобу. Він помер через принцип. Бо виступив проти імперської моделі, у якій Церква підпорядковується державній владі, обстоюючи її духовну автономію й за це заплатив свободою та життям. У миру — Олександр Мацієвич. Народився 1697 року у Володимирі-Волинському, в родині православного священника. Освіту здобув у Львові та Києві — у середовищі, де українська богословська традиція ще зберігала власне обличчя, пам’ять про Київську митрополію та її давні права. Він зробив блискучу церковну кар’єру. Став митрополитом Тобольським і всього Сибіру, згодом — Ростовським і Ярославським. Член Священного Синоду. Впливовий ієрарх імперської церкви. Але саме тут і почався його конфлікт із владою. У середині XVIII століття російська імперія активно підпорядковувала церкву державі. Після реформ Петра І патріаршество було ліквідоване, а церква фактично стала частиною державного механізму. За Катерини ІІ процес пішов ще далі — імператриця розпочала масштабну секуляризацію: монастирські землі й майно передавалися державі. Для Арсенія це було не просто адміністративне рішення. Він бачив у цьому руйнування церковної автономії та духовної незалежності. У Неділю Православ’я він виголосив проповідь, у якій засудив тих, хто «гвалтує святі Божі церкви та монастирі». Це була відкрита критика імператорської політики. Він не мовчав. І не шукав компромісу. Його заарештували. Позбавили сану. Публічно принизили. Дали зневажливе прізвисько «Андрій Враля». Спочатку заслання, а згодом — суворе ув’язнення в Ревельській фортеці (нині Таллін). Там, у кам’яній в’язниці, ізольований від світу, він провів останні роки життя. За свідченнями сучасників, його фактично замурували у казематі — без права спілкування, без публічності, без голосу.28 лютого 1772 року він помер. Арсеній Мацієвич став символом церковного спротиву державному свавіллю. Людиною, яка не погодилася прийняти мовчазне підпорядкування. Його канонізували у 2000 році. В історії він залишився як митрополит-мученик, який поставив принцип вище за кар’єру, комфорт і навіть життя. Цікаво, що він був пращуром Левка Мацієвича — одного з перших українських авіаторів початку ХХ століття. Наче нитка непокори й особистої гідності пройшла через покоління. Його історія — це не лише церковна сторінка. Це історія про те, що навіть у системі імперії можна було сказати «ні». Іноді слово важить більше, ніж життя. А мовчання — дорожче за свободу. Пам’ятаємо.