Отже, панство сонцестояння. Зимнє або літнє, два полюса одного циклу.Цієї ночі взимку сонце загине та наступного ранку воно воскресне. Цим днем влітку сонце дійде апогею свого щорічного буття. А ввечері почне вмирати. Цим циклам стільки ж років, скільки самому космосу. Наші предки відчували зміну епох, декад, років, пор року та кожної доби, звертаючи увагу на саму природу, що своєю конфігурацією має на увазі циклічність та показує її у кожному окремому своєму елементі.Я не хочу писати про саму традицію Йоля або Sonnenwende, писати про обрядовість та історичність. Хочу лише звернути вашу увагу, чому це важливо.Тенденції приходять та йдуть геть, але Традиція вічна. Тільки життя у згоді із ідеєю твого існування; із релігійно-міфічною Надідеєю, що рухає тобою, має сенс. А коли така людина, людина Традиції хоче співставити себе із оточуючим світом, нагадати собі, що вона є, та є частиною цього самого вічного навколишнього, вона ритуалізує сакральну мить. Ця мить, ритуал, церемонія, єднає таку людину із всіма тими, хто йшов її шляхом раніше, та тими, хто піде цією дорогою після неї. Людина традиції, споріднюючись із миттю істинного сенсу, таким чином, замикає цикл.Взимку на сонцестояння в нашій спільноті проходить День Мертвих. Влітку ми згадуємо, чому та навіщо ми всі живі. Ми даємо духовний грунт тим, хто прийде після нас.Сьогодні тканина всесвіту чутлива. Тож доторкнись до вічності.