Сьогодні день ЗСУ. Я в армійсько-військовій системі вже майже 8 років. Перше, що мені спало на думку - це «скільки можна». Відповіддю, якщо коротко, було - скільки потрібно. Але тут можна трохи розкрити тему.Звідки в нас береться психологічна втома? 1) Це, насправді, ілюзія туги по «кращому часу». Часто цим часом виступає або «як було до війни», або «як буде після війни». Подумайте тверезо: а чи було дійсно краще? А чи ви впевнені що краще буде? Чи були біля вас такі гідні люди, чи платили вам стабільно такі гроші, чи переживали ви такі грандіозні події раніше, та чи буде подібне ще колись? Ностальгія дуже хитра, вона любить тільки хороше, але це не зовсім реально.2) багато людей не втомлюються від набагато більш тяжких подій у своєму житті. Так само і персонально ви могли переживати, навіть на війні, як складніші, так і легші періоди; але відчуття незадоволення не має стосунку до подій, які реально відбуваються. Незадоволення життям в нашій голові і тільки там. Не втрачати духу часто виходить у людей, як безпосередньо в окопі, так і в тюрмі. Хіба вам гірше, ніж їм? Коротко: ми свідомо здатні змінювати важкість подій лише своїм до них відношенням. Ба краще вам розповість Марк Аврелій.3) ми втомились від очікування. Вся суть в тому, що ми живемо сподіванням і терпимо ці часи, як ті, що минуть і після котрих настане блаженство мирного життя. Запамʼятайте: так як було колись - більше ніколи не буває. Повторюючись, нагадую, що зараз насправді, наш найкращий час, а не ефемерний «колись», який не факт що взагалі буде. Війна - нова реальність. Годі зважати на очікування її кінця, прийміть дійсність та тоді ви зможете нарешті припинити терпіти і обрати вірну роль із прислівʼя: «бажаючого доля веде, а не бажаючого тягне».