Неймовірні, однак часи, навколо нас мають місце. Наша молодість проходить скрізь події різного ступеню важливості та глобальності, але завжди залишає на нас свій відбиток. Колись ми булі малі та були свідками дорослішання поколінь навколо бетонних блоків, так званих багатоповерхівок хрущова. І бачили бійки, весілля, пияцтво та надії на майбутнє. У вогнях великих міст ми знаходили маленький всесвіт, хоча з історичної точки зору то була лише метушня комах, але яка для нас мала важливість незрівнянно вищу, за будь-які політичні флуктуації. Після цього історичний процес за волосся витягнув нас на сцену, але небагато чого субʼєктивно змінилося. І далі наше становлення продовжує йти своїм ходом, вбачаючи рівно стільки ж загроз і сподівань у сьогоденні, скільки колись на вулицях рідних міст. В цій вічній юності ми навчились відвідувати поховання знайомих занадто часто, жартувати над серйозним і занадто перейматись дрібним. Ми ставали свідками конфліктів, де ціною питання було життя, і це навіть не було рідкісним явищем. Ми бачили, як серед епохи руїн люди продовжують створювати сімʼї і шукати справжнє. Ми ніколи не станемо молодше, ніж зараз. Але в памʼяті збережено всесвіт століття, під знаком якого ми маршируємо до звершень. Покоління нового світу.