В мене поки творча пауза, отже не дуже балую вас постами. Але все буде. Трохи поділюся справами на війні. Ось дивіться, є речі погані в нашій армії. Багато хто з командирів у типових номерних бригадах мають забагато вад та гріхів. Є карʼєристи та ті, що мають наглість апелювати до звання. Є такі, які крадуть та займаються зловживанням становища. Є й такі, яким похєр на війну і їх підрозділ. А є такі, що можливо б і хотіли воювати нормально, але не вміють або занадто інтелектуально та психологічно посередні для якихось інтенцій у самоосвіті або ризиковій ініціативі. Я останнім часом стільки поганого бачив у суміжників… Розповідати не буду, але зазвичай викликає ненависть. Але я знову усвідомив наступне: для того, аби стало краще, ба більше, стало достатньо для перемоги, не так вже й багато потрібно. Не мільйони доларів, не ф15 в кількості 10 тисяч штук, не патріот під кожну хату. Достатньо буде просто оптимізувати роботу всередині, поставити достойних людей на відповідні місця, налагодити системну роботу, виконувати елементарні заходи безпеки, підготовки тощо. І не лінуватись у справах, які дійсно важливі. І не потрібно натівської допомоги на всі гроші світу. Окрім, щоправда, української піхоти, якої забагато зараз сидить в країнах НАТО. Отже, як я і казав, ми переможемо. Так, або інакше, швидше або довше. Перемога невідворотна і ми на неї приречені. Все що треба - це правильно робити роботу. Наш рух зростає, наші структури набувають міці, гідні люди займають все вищі посади і ми нарешті можемо експансувати назовні, асимілюючи в мілітарний націоналізм все більше чергових 88-их бригад тро, яких набрали із вчорашніх алко-ухилянтів, яким вже завтра ми дамо шанс на героїзм. Це все до чого. Багато чого поганого довкола, але ми можемо покращити свій стан своїми силами. Адольф Гітлер, коли описував бої із лівими у Мюнхені, казав своїм штурмовикам, що вони дарма гадають, ніби зараз вони бʼються за вулиці Мюнхена. На тих вулицях тоді вирішувалась доля навіть не Німеччини, але всієї Європи. І коли зараз я скажу, що на східному фронті в Україні вирішується доля світу, ви зрозумієте мене лише згодом. І як колись про англійців казали «прокинувшись, лондонець міг зненацька усвідомити, що він володіє половиною світу», про українців скажуть, що в своїх шанцях вони виборювали ідеологічний та геополітичний вектор усієї картини сучасності.