UNUS CONTRA OMNES | В інтернеті багато людей, з добрих та поганих міркувань, пишуть про те...

В інтернеті багато людей, з добрих та поганих міркувань, пишуть про те, що не слід героїзувати та романтизувати війну. Буцімто, насправді все не так і там немає поезії та романтики, а лише кров, бруд та сльози.Колись, коли на початку АТО я закінчував школу, я думав саме так. Мабуть, там лише фатальний песимізм, робив я висновок. Багато ютуб-відео із військовими, що жаліються на командирів та реалії їх служби. Трагедії котлів та зростаючи цвинтарі. Інваліди та ті, що топлять в пляшці свої спогади. Такою і здавалась мені війна. Я не знав тоді, ні про що писав Ремарк, ні Юнгер.Пізніше я попав в АТО. Війни на мою пору в АТО випало небагато. Я чув свист куль та падіння мін, але не пройшов ще травмуючого досвіду. І лише жалкував, що не встиг. Але доля дала можливість встигнути.У повномасштабці перший бій я зустрів, не рахуючи дрг вилазки, а такий нормальний бій, при штурмі села на київщині. Спалені трупи ворогів, поранені та вбиті побратими. Багато крові, зруйновані дома, згорівша техніка. Справжній досвід. Я чув і крики, і вибухи, і різні калібрі у всі боки.В ті часи я вже читав Еволу та інших, і вже мріяв про героїчний чин, про досвід справжнього буття. І я дуже боявся, що мої фантазії розібʼються об реальність війни як найгіршої події в історії.Прийшовши додому, до хати місцевих, що дали нам пожити в них, після бою я ліг на диван і думав про пережите. І ось що я зрозумів.Всі апологети війни, всі пропагандисті героїзму і фанати часів величних баталій були праві. Саме праві. Усе що я відчував, чув і бачив, усе що запамʼятав, викарбовувалось у свідомості як єдино справжнє життя. Я був у стані, немов я прокинувся від сну і нарешті згадав, навіщо я живу. Повірте мені на слово, я воюю більше 6 років, я був в АТО на трьох напрямках при двох президентах, а у повномасштабці я воював під Києвом у штурмах сіл та робив диверсійні авантюри, сидів в обороні на запорізьких посадках, їхав верхом на сталевих колонах херсонщиною, штурмував та обороняв Бахмут, багато сіл і ще більше лісосмуг біля нього, я ловив КАБи головою на коксохім-заводі Авдіївки і навіть зловив 3 на дах будівлі, де сидів, також встиг керувати штурмами на Луганщині. Я був штурмовиком, командиром відділення, сержантом і командиром взводу, головним сержантом, замом і командиром роти, і ось що маю вам сказати: війна - це суцільна поезія і матеріалізована романтика життя біля смерті. Ні добра, ні погана. Ні більше, ні менше.