Щоразу, коли я бачусь з нашими воїнами, – з тими, хто на передовій, з тими, хто готується повернутись на передову, з тими, хто заслуговує державних нагород… Щоразу, коли я бачусь з ними, я бачу готовність не просто захищати Україну, а перемагати заради України. Перемогти в цій війні. Нам – своє робити. Це наша потреба. Я добре пам’ятаю, хто і як був налаштований 24 лютого і в перші дні повномасштабної війни. Я пам’ятаю, що говорили, хто говорив. Хто вірив і хто помилявся, не віривши в Україну. Варто бути впевненим в Україні зараз – так само, як і тоді. Росія хотіла Київ – але її змусили втекти. Хотіла Харків і казала, що це російське місто, але наш Харків є й завжди буде вільним. Так само Херсон. Так само Одеса. І ми не залишимо наших людей на окупованій території – я хочу, щоб вони почули зараз це. Йдеться про мільйони доль. Всі партнери знають, що потрібно. Для фронту, для нашого неба, для наших міст, для нашого руху. Я дякую всім у світі, хто допомагає! Дякую всім, хто б’ється і працює заради України! Слава Україні!