Терапевтичний щоденник священника | На цій світлині- нові придбання для моєї бібліотеки клінічного психоло...

На цій світлині- нові придбання для моєї бібліотеки клінічного психолога😉...Знаєте, колеги часто скаржаться на необхідність навчання, підвищення кваліфікації, читання нових книжок, на ці бали БПР (безперервного професійного розвитку). Мовляв, знову бюрократія, папірці, звіти, чергова «галочка» для атестації... Але нещодавно я зловив себе на думці, що для мене ці бали - взагалі не про звіти. Це про щось значно глибше. Про те, як не втратити себе у професії й залишатися для моїх клієнтів тим самим «Здоровим Дорослим», який може витримати будь-який їхній біль і провести крізь найтемніші лабіринти переживань.Хочу поділитися з вами, чому це постійне навчання - насправді моя внутрішня потреба, а не просто обов'язок перед Міністерством охорони здоров'я.Коли ми працюємо з клієнтом на сесіях, ми торкаємося речей, які не стоять на місці. Психотерапія зараз розвивається з космічною швидкістю. Те, що працювало десять років тому, сьогодні нейробіологи перевіряють на томографах і кажуть: «Дивіться, а ось цей метод переналаштовує мозок швидше й бережніше!».Коли я йду на черговий курс чи конференцію, купую нову (доволі дорогу) книжку, я роблю це задля кількох речей:Щоб мати кращі інструменти для клієнта. Кожен новий протокол роботи з травмою, кожна тонкощами відточена техніка рескриптінгу (коли ми подумки переписуємо важкі дитячі спогади) — це додатковий шанс, що на нашій наступній зустрічі ми знайдемо ключ до того, що раніше здавалося глухим кутом.Щоб мій мозок залишався гнучким. Професійна ригідність - це коли психолог застрягає в одному шаблоні й починає «лікувати» всіх під одну гребінку. Я цього щиро боюся. Постійне навчання «розхитує» моє мислення, змушує сумніватися, шукати й бачити вашу унікальність, а не просто симптоми з підручника.Щоб розуміти, як саме клієнт зцілюється. Мені неймовірно цікаво знати, що відбувається на рівні тіла й мозку, коли ми вчимося вгамовувати тривогу. Сучасні дослідження дають дивовижні відповіді на те, як саме наші розмови зміцнюють зв'язки між «розумною» префронтальною корою та емоційною амигдалою, повертаючи клієнтові контроль над власним життям.Від споживання знань - до створення смислів: а ще БПР - це не лише про те, щоб сидіти й слухати інших. Для мене це простір для самореалізації. Коли я пишу статті, аналізую складні клінічні випадки (звісно, повністю змінюючи імена та деталі, аби зберегти абсолютну конфіденційність) чи ділюся досвідом сімейної медіації з колегами - я відчуваю, що моє професійне життя має більший масштаб.Створення власних програм, практикумів, реколекцій, воркшопів чи навіть планування терапевтичних ретритів - це можливість вийти за межі кабінету й зробити щось корисне для багатьох людей одночасно. Це надихає і додає сил. Профілактика вигорання: Навчальні групи, супервізії та інтервізії (де ми з колегами розбираємо складні випадки та підтримуємо один одного) - це мій безпечний простір. Психологи теж люди, ми теж втомлюємося і ранимося об людський біль. І саме в такому професійному колі я відновлюю свій ресурс, щоб потім знову прийти до вас із повною «батарейкою». Коли наприкінці року я збираю докупи всі свої сертифікати, я бачу в них не бали. Я бачу там свій шлях за цей рік. Дивлюся і думаю: «Ось тут я став чутливішим. Тут я навчився краще працювати з деструктивними станами. А ось тут я зміг підтримати колег».Тому БПР для мене - це історія про те, як залишатися живим, захопленим своєю справою фахівцем. Бо тільки такий психолог може допомогти іншій людині повернути смак до життя.#порадня_клінічна_психологія #порадня_схема_терапія