Терапевтичний щоденник священника | ЯК ПОЛЮБИТИ БОГА, ПОЛЮБИВШИ СЕБЕ 12Про позбавлення від почуття провини...

ЯК ПОЛЮБИТИ БОГА, ПОЛЮБИВШИ СЕБЕ 12Про позбавлення від почуття провиниЧи замислювався ти колись про те, що почуття провини може керувати нашим життям? Як же легко і в Церкві збентежити людину, довести її до зневіри, налякати! І замість того, щоб наблизитися до Бога, вона вийде з храму з тяжкістю на душі, відчуваючи себе великим грішником.Ми віримо, що Бог полюбив людину; ми віримо, що Ісус Христос, прийшовши у цей світ, простив нас і тепер завжди дає можливість з’єднатися з Ним через Святе Причастя «на залишення гріхів і життя вічне»; ми віримо, що сповіданий Богу гріх прощається назавжди. Але звідки ж у такому разі беруться люди (а я бачу їх від того самого дня, як почав сповідати) з постійним почуттям провини, від якого вони ніяк не бажають звільнитися? Їх повсякчас терзають докори сумління.Для деяких людей усе є гріхом. Коли я запитав одного чоловіка, чому він так вважає, він відповів:— Як — чому? Церква мені це каже! Ти мені це сказав! Ну добре, навіть не ти особисто, а інші священники. Вони кажуть, що в принципі все в цьому світі — гріх, крім їжі та пиття. Це можна. А все інше, якщо уважно подивитися, можна назвати гріхом.Я запитав його:— Ти справді так думаєш?— Так, я так думаю. Я відчуваю, що багато з того, про що я думаю і чого хочу, є гріхом.Давайте подивимося, як Бог дивиться на наші гріхи. Мені здається, Він дивиться на них як на помилки першокласника у прописах. А можливо, навіть дошкільняти. Багато хто з нас досі зберігає свої перші зошити на пам'ять — заплямовані, з величезними великими літерами, з дірками від гумки. І ніхто з батьків не буде сварити свою дитину за таке, не скаже їй: «Це нікуди не годиться! Ти нічого не вмієш!» Навпаки, батьки подумають: «Він ще маленький. Зараз пише з помилками, а коли підросте, вже не буде помилятися». І я вірю, що Господь дивиться на нас такими ж очима. На всі наші гріхи, пристрасті та помилки Він дивиться з великою поблажливістю та розумінням — зокрема й на те, що завдає нам безліч страждань. Особливо це стосується молодих людей. І головне тут — покаяння на сповіді. Якщо ти озвучив усе на сповіді — ти зробив те, що потрібно. Чотири-п’ять речей, які гнітять твою совість, кожен сам знає про себе, що це за речі.І іноді священник каже у відповідь:— Добре. Більше так не роби.А ми:— Ні, отче, я маю вам розповісти про це докладніше, щоб пояснити. Я знову і знову це роблю. Я знову подумав те, зробив це…Постараємося зрозуміти, читаючи святих отців, Хто такий, власне, Бог. І якщо ми зрозуміємо, Хто Він, якщо наблизимося до Нього, наскільки це можливо, то побачимо, що Бог не може займатися такими посередніми, пересічними речами, на яких ми так звикли зосереджуватися, що іноді навіть захворіваємо.Зверни увагу — я не закликаю тебе перестати думати про свої гріхи. Просто не перебільшуй, не акцентуй на них увагу так сильно і не вважай, що все настільки сумно. Те, що нам здається трагічним, насправді не трагічне, і навпаки: те, що ми сприймаємо як дріб'язкове і невинне, часто виявляється набагато сумнішим. Господь легко і спокійно розмовляв із грішними жінками, але жодній із них не сказав при цьому: «Ти добре чиниш!» Як не сказав жодній із них: «За свої гріхи ти потрапиш до пекла!» Проте з фарисеями Він розмовляв інакше, кажучи: «Своїм лицемірством і брехнею ти можеш занапастити душу. Засуджуючи інших, ти можеш загинути від ненависті та заздрощів!»Є такі гріхи, які душать нас, але вони не є основними. Це не ті гріхи, на які Бог постійно звертає увагу, бачачи наше духовне життя. І попри це, ми, християни, так і живемо з почуттям провини та докорами сумління, які замість того, щоб сприяти нашому пробудженню в певний момент, залишаються з нами назавжди.Що таке докори сумління? У давньогрецькій мові слово «докір» (у значенні гризоти) походить від дієслова τύπτω — «бити, ударяти». Наприклад, ударяти коня, щоб він пішов уперед. А після того, як кінь пішов, його вже не б'ють — інакше можна травмувати тварину.