ОЛЕНА ШУЛЯК

🏗️ Відбудову часто уявляють як техніку, крани і бетон. Але в центрі всього люди, які залишаються і беруть на себе цю роботу. Нещодавно у Києві була присутня на випуску ІІ набору "Школи відновлення громад" — ініціативи, що реалізується за підтримки Асоціації міст України, Офісу Ради Європи в Україні - Київ та Mariupol Reborn / Маріуполь Реборн. І добре, що такі формати з’являються і масштабуються. Бо головний дефіцит зараз не проєкти і не навіть гроші. Це спроможні люди на місцях, які можуть ці проєкти підготувати і реалізувати.Тема відбудови, стратегій і фінансування сьогодні звучить постійно. Але якщо спростити до базових речей, логіка дуже чітка.🥇 Безпека🥈 Житло🥉 РоботаСаме на цих трьох опорах тримається рішення людини повернутися, залишитися, будувати життя тут. І будь-яка державна політика та стратегія відновлення зрештою мають сходитися саме в ці точки. І якщо на безпеку ми не можемо швидко вплинути, а робота прив’язана до економіки, то житло — це якраз те, де рішення можна приймати вже. Бо зараз його просто не вистачає: лише 167 громад мають соціальне житло, це 725 будинків на всю країну, і в них живе трохи більше двох тисяч людей.Саме тому вже запускаються практичні рішення разом з міжнародними партнерами. Є підтримка Європейського інвестиційного банку і Європейської комісії, уряд уже запустив механізм відбору громад для реалізації проєктів соціального житла.Але реальність показує інше. Навіть за наявності законодавчих рамок і міжнародної підтримки ми впираємося у спроможність. Не всі громади сьогодні готові працювати з великими ресурсами і готувати якісні проєкти, які готові фінансувати міжнародні партнери. Не всі можуть "упакувати" проєкти так, щоб їх фінансували міжнародні партнери. Часто питання навіть не в грошах, а в якості підготовки і управління. І це один із ключових розривів, який потрібно закривати, бо відбудова передусім про здатність ефективно управляти ресурсами.Тому такі школи це про практику. Про те, щоб з’являлися люди, які розуміють, як працює відбудова в реальності. Як з ідеї зробити проєкт і як довести його до результату.Бо відбудова країни сьогодні це вже конкуренція за людину. І виграють ті громади, які швидше вчаться і діють.

Рахунок буде виставлено.Відповідальність агресора має багато вимірів. Звісно насамперед це покарання за воєнні злочини, за зруйновані життя і зламані долі. Але є ще один вимір справедливості — матеріальний.Зруйновані будинки, школи, лікарні, інфраструктура, втрачений бізнес і майно. Це ті збитки, які мають бути не лише зафіксовані, а й відшкодовані.Для фіксації збитків вже працює Міжнародний Реєстр збитків. Він охоплює різні категорії і дозволяє подавати заяви як громадянам, так і бізнесу та громадам. І я всіх прошу не зволікати і подавати інформацію про втрати. Це фактично цифровий беззаперечний доказ агресії.Наступний етап це їх розгляд.Саме для цього створюється Міжнародна комісія з розгляду претензій, яка працюватиме в Гаазі і ухвалюватиме рішення про компенсації.Фактично формується повноцінний механізм:1️⃣ фіксація збитків;2️⃣ розгляд претензій;3️⃣ рішення про відшкодування.І вчора цей механізм отримав серйозне підсилення.Європарламент підтримав приєднання Європейського Союзу до Конвенції про створення Міжнародної комісії з розгляду претензій щодо збитків, завданих агресією росії. Це означає, що механізм отримує значне міжнародне підсилення.Звісно жодні виплати не повернуть людей. Але це про інше.Про справедливість, яка має вимірюватись не лише вироками, а й відшкодованими збитками.Про відповідальність, яка має бути не символічною, а матеріальною.І про те, що агресор має заплатити у прямому сенсі цього слова.Дякую нашим європейським партнерам за цей крок і за послідовну підтримку України 🇪🇺🤝🇺🇦

Щойно Верховна Рада України підтримала законопроєкт №0371 «Про ратифікацію Конвенції про створення Міжнародної компенсаційної комісії для України».Це законодавча ініціатива Президента України Володимира Зеленського.Йдеться про створення міжнародного органу, який буде розглядати заяви України, громадян і бізнесу щодо збитків, завданих агресією рф, і ухвалювати рішення про компенсації.Фактично формується повноцінний механізм:1️⃣ реєстр збитків вже фіксує всі втрати;2️⃣ міжнародна компенсаційна комісія розглядатиме ці заяви і визначатиме обсяг відшкодування.Важливо, що подача заяв вже відкрита не лише для громадян, а й для бізнесу, громад і держави. Тобто мова йде про фіксацію збитків на всіх рівнях — від приватного майна до інфраструктури і публічних активів.Тобто це про те, щоб кожен зафіксований збиток мав юридичне рішення, а не залишався просто фактом.Саме тому ратифікація цієї Конвенції є необхідним кроком, щоб цей механізм запрацював і Україна могла повноцінно брати участь у роботі Комісії.І це вже про наступний етап — не лише фіксацію збитків, а їхнє реальне відшкодування.Агресор має нести повну відповідальність за завдані збитки.І ця відповідальність має бути виміряна у конкретних рішеннях і реальних виплатах.

Сильні громади це щоденна сумлінна робота над правилами, ресурсами і можливостями для людей.Сьогодні на ІІ Міжнародному форумі згуртованості, організованому Міністерством розвитку громад та територій України в межах флагманського партнерства Програми розвитку ООН (ПРООН) та Європейського Союзу (ЄС) «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні» говорили саме про те, що зробити, аби кожна громада в Україні була спроможною, відповідальною і реально впливала на високу якість життя своїх мешканців.Щоб досягти цієї мети, на сьогодні Комітет держвлади, місцсамоврядування, регрозвитку та містобудування, який я очолюю, сфокусований на дуже практичних речах:1️⃣ Працюємо над встановленням чітких правилПарламент уже підтримав за основу законопроєкт про засади розмежування повноважень, і це фундаментальне рішення, хоча й рамкове. Бо спроможність громад починається з простого: зрозуміти, хто за що відповідає і має під це реальні ресурси. Ми також працюємо над новим підходом факультативних повноважень. Тобто, громади зможуть брати на себе більше там, де вони сильні, і не «тягнути» те, що не підкріплено ресурсом чи спроможністю.Але що важливо: спочатку має бути чітке сфер розмежування компетенцій, а вже потім зміни в галузевому законодавстві. Це дуже велика робота, тому потрібна спільна позиція парламенту, уряду, громад і партнерів.2️⃣ Нова житлова політикаМи вже ухвалили базовий закон про реформу житлової політики і рухаємося до створення фонду соціального житла. І цифри тут дуже показові: сьогодні в Україні лише близько 700 одиниць соціального житла на всю країну, що критично мало.Тому разом із європейськими партнерами запускаємо перші проєкти створення такого житла в громадах. Це про підтримку ВПО, ветеранів, дітей-сиріт і водночас про відновлення людського капіталу.3️⃣ Планування розвитку громадМи змінюємо підхід до стратегічного і просторового планування, щоб було менше бюрократії, і більше логіки і зв’язку з реальними інвестиціями. Бо саме планувальні документи визначають, чи зможе громада залучати ресурси і розвиватися.Попереду ще багато: муніципальна статистика, місцеві податки, адміністративні збори. Але головне те, що ми рухаємося до системи, де громади не просто виконують функції, а мають інструменти і ресурси для розвитку.Дякую всім громадам, партнерам і експертам, які долучаються до цієї роботи. Саме так формується сильна і спроможна країна 💛💙

⚡️Верховна Рада підтримала у другому читанні законопроєкт №14166 "Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей проєктування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні, Музею Революції Гідності".Це мій законопроєкт, підготовлений спільно з багатьма колегами. Але важливо правильно розуміти його суть. Йдеться не стільки про монумент як архітектурний проєкт. Йдеться про державне рішення і про вшанування Героїв, які віддали своє життя за нашу свободу.І про те, що держава Україна мала перед ними давній, невідплатний борг.Проєкт, який тривалий час був заблокований через юридичні колізії, містобудівні обмеження і складні дозвільні процедури.Цим законопроєктом ми ці бар’єри прибираємо.1️⃣ створюємо спеціальний правовий режим для будівництва меморіалу2️⃣ знімаємо обмеження, які унеможливлювали реалізацію проєкту3️⃣ спрощуємо процедурні питання, щоб розблокувати будівництвоЦе точкове рішення під конкретний об’єкт державного значення.Дякую Ірині Верещук за системне просування цього рішення, а також Керівнику Офісу Президента України Кирилу Буданову за активну участь і підтримку.Герої Небесної Сотні змінили хід нашої історії. І наш обов’язок — зробити так, щоб пам’ять про їхній подвиг була не декларацією, а втіленою в конкретному рішенні держави

26 квітня минає 40 років від дня Чорнобильської катастрофи.Для світу це одна з найбільших техногенних трагедій в історії. Для України це частина нашої пам’яті, нашого болю і нашої відповідальності перед тими, хто тоді опинився між катастрофою і мільйонами людей.Для мене ця дата має ще й дуже особистий вимір.Мій батько був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Я була дитиною, але добре пам’ятаю той стан тривоги, який тоді буквально висів у повітрі. Дорослі говорили пошепки. Діти не до кінця розуміли, що сталося, але дуже добре відчували, що сталося щось страшне.Пам’ятаю, як мене з мамою і сестрою відправили до родичів в Одесу. Батько залишився там, де була потрібна його робота. Він доставляв машини і механізми до Прип’яті, працював у зоні ліквідації, носив дозиметр, який потім зашкалював. Посивів у білий колір за один місяць.Мій хрещений батько теж був серед тих, хто ліквідовував наслідки аварії. Він скидав радіоактивні уламки з даху реактора. Після цього, на жаль, прожив дуже недовго.Чорнобиль залишився і в моєму здоров’ї, як і в багатьох українців, що теж стало частиною цього довгого післячорнобильського сліду.Я не хочу перетворювати особисту історію на прості пояснення там, де все складніше. Але для багатьох українських родин Чорнобиль не завершився у 1986 році. Він залишився у медичних діагнозах, у страхах батьків, у сімейних історіях, які передаються вже наступним поколінням.Чорнобильська катастрофа є українською трагедією. Вона показала, наскільки дорогою може бути брехня, закритість системи, зневага до безпеки і людського життя.Минуло 40 років. І це пам’ять про загиблих. Про ліквідаторів. Про евакуйованих. Про дітей, які виросли з цим досвідом. Про родини, для яких ця аварія назавжди залишилася особистою історією.Сьогодні я думаю про свого батька. Про свого хрещеного батька. І про тисячі українських сімей, для яких Чорнобиль став не сторінкою з підручника історії, а частиною життя.Пам’ятаємо.І дякуємо тим, хто зупиняв наслідки катастрофи, часто ціною власного здоров’я і життя. 🕯️

❓ Як громада має жити через 50 років? Складне питання.В умовах війни і постійної невизначеності його часто навіть не ставлять.А через 5–10 років? Уже значно конкретніше.Але навіть на цей коротший горизонт сьогодні мають відповідь лише одиниці громад, ті, які вже затвердили комплексні плани просторового розвитку. Таких наразі всього сім. Сім громад на всю країну. Навіть міста-мільйонники такого розуміння не мають.Фактично це виглядає як рух навпомацки. Коли рішення приймаються від ситуації до ситуації без розуміння, куди саме рухається громада. Саме про це говорили під час конференції «Просторове планування для відновлення, розвитку та інвестицій», яку організувала Програма з аграрного і сільського розвитку - АГРО за підтримки Всеукраїнської асоціації громад. Окремо дякую Сергію Кубаху за організацію цієї роботи і можливість зібрати всіх в одному діалозі. До розмови долучилися понад 100 представників громад. Важливо, що це була жива дискусія. Громади ставили конкретні питання, зокрема й безпосередньо головам тих громад, які вже пройшли цей шлях і затвердили свої плани. Такий обмін досвідом — це те, що реально пришвидшує процес.Водночас ситуація поступово змінюється. Повільно, зі скрипом, але змінюється. Понад 500 громад уже прийняли рішення розробляти такі плани. Дедлайн наближається, 1 січня 2028 року це стане обов’язковим для всіх.Що це означає на практиці?Коли школа будується там, де буде найбільше дітей не тільки сьогодні, а й через 10–15 років. Коли водогін і дороги прокладаються там, де вони реально потрібні для розвитку громади, а не як склалося. Коли є чітке розуміння, де житло, де бізнес, де соціальна інфраструктура і ці рішення не змінюються хаотично.І це важливо не лише для самих громад. Це критично важливо для наших міжнародних партнерів, які будуть фінансувати відбудову. Просто прохання «бо нам дуже потрібно» не має нічого спільного з якісним плануванням. Працюють ті громади, які можуть чітко показати, що саме вони будуть будувати, де, в якій логіці і з яким результатом. Які мають план, а не перелік бажань.Парламент і держава зробили все, щоб просторове планування стало реальністю. Ми створили законодавчу базу, запустили інструменти і пішли назустріч громадам, коли вони просили більше часу на впровадження.Але жити одним днем, виправдовуючи це війною, ми вже дуже прогавили. Це стає стратегічним програшем і для окремих громад, і для держави в цілому.

Держава має працювати зрозуміло. Без дублювання функцій і без ситуацій, коли за одну сферу відповідають одразу кілька рівнів влади, і водночас ніхто конкретно. Коли відповідальність не «туманна», а закріплена. Коли стрілки не переводяться між інституціями, а ведуть до чіткої відповіді, хто ухвалює рішення і хто відповідає за результат.Саме це і є розмежування повноважень. І сьогодні ми зробили ще один крок до цього.На базі Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування спільно з Міністерством розвитку громад та територій України, Програмою «U-LEAD з Європою» (ULEAD with Europe) та Офісом Ради Європи в Україні (Київ) відбувся круглий стіл, присвячений розмежуванню повноважень між рівнями публічного врядування.До обговорення долучилися народні депутати України, представники уряду, Конгресу місцевих і регіональних влад при Президентові України, профільних міністерств, асоціацій органів місцевого самоврядування, експертного середовища та міжнародних партнерів.Питання розмежування повноважень — це складна дискусія, яка триває з 2014 року, з початку реформи децентралізації. Але саме зараз вона переходить у системне рішення через рамковий урядовий законопроєкт №14412 та подальше галузеве розмежування. І це вже не лише внутрішня логіка реформи. Розмежування повноважень є однією з ключових умов у межах Ukraine Facility і підготовки України до вступу в ЄС.Законопроєкт №14412 підтриманий у першому читанні. Попереду складна робота до другого читання. Сотні правок, різні позиції та інтереси секторів. Але це нормальний процес для реформи такого масштабу.Бо йдеться про👉 усунення дублювання функцій між державою і місцевим самоврядуванням👉 зрозумілу систему відповідальності👉 принцип субсидіарності, коли рішення приймаються максимально близько до людини👉 зв’язок повноважень із ресурсамиНаступний етап — галузеве розмежування. Це вже про конкретні сфери, зокрема освіту, медицину, соціальну політику, просторове планування та інші напрямки, де має з’явитися чітка архітектура повноважень.Я вдячна всім, хто долучився до цієї роботи, за предметну дискусію, фахову позицію і готовність працювати з непростими рішеннями.Зокрема:Олександру Корнієнку, Олексію Рябикіну, Sören Herbst’у, Клаудіа Лучіані з Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe, Ігорю Васильєву, народному депутату України, Галині Третьяковій, Максиму Дирдіну, Івану Слободянику, Ігорю Коліушку, Даніелю Поспеску, Лілії Пашиній, Вірі Козіній, Яніні Казюк, Олександрі Коваленко, Максиму Лацибі.Окрема подяка Програмі «U-LEAD з Європою» за підтримку, експертизу і системну участь у цій реформі.Дякую асоціаціям органів місцевого самоврядування, експертам і всім колегам, які долучені до цієї роботи.Попереду ще багато дискусій. Але саме через такі робочі формати формується рішення, яке визначатиме, як працюватиме система публічного врядування в Україні.

«А воно не згорить?»Це перше питання, яке виникає, коли мова заходить про будівництво з деревини.І воно логічне. Бо питання не в матеріалі, а в безпеці.Сьогодні на базі Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування спільно з Олегом Бондаренком, головою Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування, Богданом Кицаком, ДСНС України, спеціалістами Міністерства розвитку громад та територій України, директоркою Housing Institute Аліною Москаленко, головою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Сергієм Сухомлином та представниками виробників будівельної продукції провели робочу нараду щодо нормативного регулювання будівництва з деревини.Ці матеріали вже давно не будівельна екзотика. У світі такі технології використовуються для житла, соціальної інфраструктури і навіть багатоповерхових будівель.В Україні теж є потенціал. Але є і обмеження, які потрібно чесно проговорювати — і відділяти ті, що дійсно необхідні для безпеки, від тих, що залишилися у спадок від попередніх регуляторних практик, частина з яких формувалася ще в радянський період.Зараз частина нормативної бази застаріла або не повністю адаптована до сучасних технологій і української сировини. Окремо — питання пожежної безпеки, яке потребує додаткових досліджень і чітких рішень на рівні норм.Це не стільки про “можна чи не можна”. Це про те, що правила мають відповідати реальності.Відкритий діалог з фаховим середовищем — необхідна умова, щоб рішення були не формальними, а такими, що працюють на практиці.

Хрущовки знести не можна залишити.Де поставити кому — питання не риторичне, а цілком практичне. Бо йдеться не про будинки як такі, а про якість життя в них. І так, попри бажання хапати гучні заголовки в стилі «завтра ваш будинок знесуть», йдеться не про те, що всі ці будинки потрібно завтра зносити. Та й не всі з них цього потребують. У публічній дискусії ця тема часто спрощується до крайнощів, хоча на практиці йдеться про значно більш гнучкі рішення.Не всі ці будинки потрібно зносити. І точно не всі, одночасно.У країні, яка воює, є більш нагальні пріоритети. Відновлення зруйнованого житла, критична інфраструктура, енергетика. Реновація застарілого фонду — це наступний етап. Але готувати рішення потрібно вже сьогодні.Саме тому дискусія «реконструкція, реновація чи знесення» — це не про одну відповідь для всіх. Це про інструменти, які застосовуються залежно від стану будинку і економіки рішення.Міжнародний досвід показує, що працює саме така логіка — комбінована і прагматична.🇩🇪 НімеччинаПрограма Stadtumbau Ost. Понад 300 тисяч квартир демонтовано як надлишковий і застарілий фонд. Ті будинки, що залишилися, пройшли глибоку модернізацію за підтримки держави і муніципалітетів. Рішення приймалися не точково, а на рівні районів.🇨🇿 ЧехіяДержавні програми модернізації панельного житла. Масова теплоізоляція фасадів, оновлення інженерії. Держава компенсує до 30–40% вартості робіт залежно від програми.🇪🇪 ЕстоніяДержавний фонд KredEx — фінансова установа, яка надає пільгові кредити, гарантії та гранти для ОСББ на реновацію будинків. Після комплексної модернізації будинки показують до 40–50% економії тепла.🇫🇷 ФранціяНаціональна програма ANRU. Реновація великих житлових масивів разом з інфраструктурою. Частину будинків демонтують, частину модернізують. Ключовий принцип — зміна середовища і соціальне змішування, а не косметичні ремонти.🇵🇱 ПольщаСистемна термомодернізація через фонди ЄС і національні інструменти. У частині проєктів використовується надбудова додаткових поверхів як джерело фінансування оновлення будинку.🇱🇻 ЛатвіяПрограми за підтримки ЄС і держави. До 50–60% вартості комплексної термомодернізації покривається грантовими інструментами.Висновок міжнародного досвіду вирішення проблеми "хрущовок" (не всюди вони так називаються) очевидний.Немає універсального рішення для всіх будинків. Є кілька сценаріїв, які мають працювати паралельно.🔸 модернізація — коли конструктив дозволяє і це економічно доцільно🔸 реновація кварталів — коли важлива логіка інфраструктури і простору🔸 демонтаж і нове будівництво — коли ресурс вичерпаноІ головне — без рішень співвласників, без зрозумілої моделі фінансування і гарантій переселення жоден сценарій не працює.Тому питання не в тому, де поставити кому.Питання в тому, чи зможемо ми дати громадам і співвласникам реальні інструменти, щоб оновлювати цей фонд там, де це доцільно, і заміщати його новим там, де ресурс вичерпано.