Днями Україна відзначала День місцевого самоврядування, хоча сутність цього дня набагато старша за будь-які дати. Українці завжди жили так, ніби відповідальність не варто відкладати на когось іншого. Від хати, вулиці, села до спільнот, які самі встановлювали порядок і правила, робили це швидше й природніше, ніж будь-яка централізована система.І, можливо, саме тому децентралізація в Україні не сприймалася як реформа. Вона радше виглядала поверненням до природного стану речей, до внутрішнього ритму, що був у нас ще тоді, коли слово “держава” існувало лише як мрія.Громада — це окремий характер. І коли всі ці характери складаються разом, країна виглядає як складний багатошаровий пазл, у якому немає дрібних чи зайвих деталей, бо кожна тримає форму цілого.❗️Вчора відбувся ХІХ Український муніципальний форум, організований Асоціація міст України. У залі цей пазл було видно особливо чітко. Україна в мініатюрі: Полісся, Донбас, Закарпаття, Слобожанщина, Причорномор’я. У кожного — своя історія війни та відновлення, свій ритм, але спільне відчуття для всіх однакове: громади сьогодні стоять на передовій.Саме там я відзначила громади — переможців у номінації “Просторові реформатори місцевого рівня”, які створили й затвердили Плани просторового розвитку. Це хороший приклад того, як місцевий рівень може задавати стандарт для всієї країни. І водночас — нагадування про те, скільки відповідальності та навантаження нині лежить на місцях.І це не метафора. Навіть ті, хто далеко від лінії фронту, живуть у реальності, що не дозволяє перевести подих: прильоти, пошкоджені або зруйновані будівлі, школи й лікарні, які потрібно відновлювати. Функції, взяті на себе без попереднього плану. Допомога військовим, підтримка ВПО, теплі приміщення взимку, енергетична стійкість, логістика, безпека.У своєму виступі я акцентувала увагу на ключових рішеннях, які сьогодні формують рамку децентралізації.1️⃣ Нагляд за рішеннями ОМС.Було три спроби ухвалення. Остання стала компромісною, не ідеальною, проте реальною (Закон № 4677, законопроєкт № 14048). Це значно краще, ніж тривале блокування будь-якого руху вперед.2️⃣ Розмежування повноважень.Працюють десятки робочих груп і підгруп. Вперше ми рухаємося не точково, а системно, щоб громади мали чітке розуміння: де їхня зона відповідальності, де державна і хто відповідає за кожен рівень.3️⃣ Оновлення законодавства про органи самоорганізації населення.Йдеться не лише про технічні процедури. Ми приводимо законодавство до реальності, у якій люди хочуть і можуть брати більше участі в управлінні своїми кварталами, будинками, вулицями. Це про інструменти, що дозволяють громаді діяти швидше та ефективніше.4️⃣ Стратегічне планування.Стратегії розвитку мають працювати узгоджено, а не існувати відокремлено. Тому важливо синхронізувати регіональні стратегії, державні інвестиції і просторове планування, щоб рішення на місцях та на центральному рівні рухалися в одному напрямку.⛔️ І є ще один аспект, про який сьогодні потрібно говорити окремо — кадровий голод.Жодна модель, жоден закон і жоден бюджет не дадуть результату, якщо в громадах не буде людей, здатних і готових тягнути реформи. Потрібно вкладатися в навчання, можливості, підтримку, а не лише у рівень зарплат.Усе це — лише частина великої конструкції. Але жодна зміна не матиме сили, якщо не відповідатиме реальним потребам громад і не підсилюватиме їхній потенціал. Тому питання, яке звучить найчастіше, залишається актуальним.❓ Коли буде завершена реформа децентралізації?Вона буде завершена тоді, коли громада відчуватиме не тільки тягар своїх повноважень, а й силу можливостей, які вони відкривають.🤝 А поки — ми всі в дорозі. Разом.