«А що ви там у своїй громаді плануєте, якщо завтра знову прильоти?»Це питання звучить майже як звинувачення. Як докір за те, що громади дозволяють думати наперед.

👉 Але саме в цьому — різниця між тимчасовістю й розвитком.

👉 Між виживанням і відновленням.

👉 Між країною, яка тримається на інерції — і тією, яка творить себе знову.

🛠 У Конотопі затвердили Програму комплексного відновлення території. Не заради папки в архіві. А щоб мати відповідь — чесну і структуровану — на просте, але фундаментальне питання: що далі?

💡 Ветеранський простір, реабілітаційний центр, молодіжний центр, новий спорткомплекс, укриття в школах і дитсадках, модернізація трамвайної інфраструктури, реконструкція Привокзальної площі, розвиток сонячної енергетики. І це — лише частина. Конотоп не чекає, він планує, проєктує, діє. І стає частиною великого, системного процесу — відбудови України на основі ПКВ.

📌 Якщо громада не знає, якою хоче бути через 10 років — їй не допоможе жодна допомога.

📌 Якщо область не бачить, як працюватимуть її водопостачання, транспорт, охорона здоров’я — її не включать у європейські програми.

📌 Якщо ми хочемо інвестицій — ми повинні показати зрозумілу, реалістичну стратегічну рамку. Не обіцянки. Не надії. А план.

🧭 Війна зробила болючий reset. Але історія, в якій усе обертається навколо «пережити зиму», має змінитись на історію «знати, де ми будемо через 10 років». Програма комплексного відновлення — інструмент, без якого громада лишається пасажиром без маршруту.

📣 Вітаю Конотоп із ухваленням ПКВ. І закликаю всі громади — не відкладайте. Відновлення — це не марафон наосліп. Це архітектура майбутнього. Його треба спланувати — до того, як воно настане.