Три роки тому, 5 березня 2022-го, тисячі людей вийшли на площу Свободи в Херсоні.Проти армії, яка мріяла про покірність. Але херсонці – інші.Ті дні врізалися в мою пам’ять майже погодинно.📞 Дзвінки.🔹 “Затримали, ми не знаємо де…”🔹 “У полоні…”🔹 “Йдемо на мітинг, хай бачать, що ми не боїмося!”Згадую, як Нісар Ахмад, Юрій Соболевський, активісти ЗеМолодіжка Херсонщина діставали українські прапори в уже окупованій будівлі Херсонської ОДА, за що можна було потрапити в катівню або навіть загинути. Але їх це не зупиняло.Пам’ятаю тишу в телефоні, коли зв’язок обривався, і страх, що це назавжди.Пам’ятаю героїв, які не мали зброї, але мали незламну волю.📍 Потім було звільнення – шалене, емоційне, вистраждане. Але війна не закінчилася.Сьогодні Херсон знову на передовій.Росіяни нищать його ракетами, б’ють по житлових районах, вбивають цивільних.Сьогодні місто – фактично лінія фронту. Ворог, який не знає честі й гідності, може лише мститися тим, кого не зміг підкорити.Але знаєте, що не змінилося?💙💛 Херсон залишається непохитним.Як і три роки тому, він тримається.Як і три роки тому, його люди борються.Як і три роки тому, Херсон – Україна.Так було. Є. Буде.Слава тим, хто чинив спротив!Слава тим, хто боровся і бореться!Слава Україні! 🇺🇦