Рубрика Кубрика

Топ 10 фільмів, які я подивився на БЗВПДивився те, що давно у вочлисті, що вибрали з Мішею, і до чого ніколи би не дійшов на цивілці. Тому що дивитись фільми в казармі, як в літаку – відчувається привілегією. 10. Бойові дії (2025)Про нього я вже згадував. Найбільше в фільмі сподобалась присутність Космо Джарвіса, про якого я хочу написати окремо.9. Суддя (2014)Судово-сімейна драма з великою зіркою в кожній ролі ніби згенеровано ШІ під патронатом СТБ. Ніби все на рівні, але щось не так, і овердраматично. 8. Чаппі (2015)Південноафриканський сай-фай від творця геніального Району №9, як і Суддя - занадто стерильний і передбачуваний. Ще і з ватними Die Antwoord в ролях та жахливою зачіскою Гʼю Джекмана. 7. Чорний кейс (2025)Через взірцеву продуктивність різнобарвного Стівена Содерберга страждають навіть його профільні жанри. Якщо 11 друзів Оушена – кубинська сигара, то це дудка-одноразка. І не рятує навіть дика харизма акторів.6. Скажений Макс 2 (1981)Той випадок, коли сиквел кращий за оригінал. І фільм вже має вайб шедевральної Дороги гніву - колоритні персонажі і невпинний екшн.5. Офіцер та шпигун (2019)Зазвичай, коли звертаєш увагу на роботу художників постановників, то стрічка мʼяко кажучи нудна. Сюжет тут дійсно розмірений, але атмосфера того часу настільки майстерно передана, що історія все одно поглинає увагу. 4. Стів Джобс (2015)Один з моїх улюблених режисерів Денні Бойл тут цікаво розкриває особистість яблучного генія - через підготовку до трьох визначних презентацій різних періодів діяльності до 00-х років.3. Кабаре (1993)Не зовсім фільм, але професійний запис театрального мюзиклу великого Сема Мендеса з купою іконічних номерів. Можна переглянути на Ютубі, але на жаль в малопіксельній якості. 2. Робокоп (1987)Дякуючи Чаппі, згадав цю імбу. І так, я вперше подивився його повністю. І не прогадав - дуже весела сатира з козацьким драйвом. А вже наївні на сьогодні спецефекти лише піднімають настрій. Також я вперше подивився Рембо, але він не вліз.1. Мисливець на вампірів Ді: Жага крові (2000)Я не дуже надивлений в аніме, тому просто офігів, що воно на таке здатне. Не дивлячись на переважно похмурі кольори, картинка виглядає соковито, сотні кадрів хочеться поставити на шпалери. Екшн і кількість деталей просто не дає перевести подих, це без сумніву перлина, яка не підвладна часу.#кінотоп

Велика маленька брехня (2017)Пощастило знайти час подивитись перший сезон (7 епізодів) шоу від HBO. Ці три літери – вже показник якості, але одна з рис цього шоу вразила мене найбільше. Це монтаж. Критерій, на який я зазвичай і уваги не звертаю, тут відчувається головним драйвом оповіді.Поганий монтаж зіпсує кожен хороший сценарій, але не кожен хороший монтаж витягне поганий сценарій. Тут едітори проробили просто видатну роботу.Серед більш очевидних переваг є його феміністичний акцент. В центрі історії – пʼять жінок, молодих матерів, чий вдаваний штиль в шлюбі зносить ідеальним штормом проблем. На мій мейл-гейз, фімейл-гейз тут передано чесно. Жінки тут не ідеальні – справжні, живі, стурбовані. Чоловіки – на другому плані (як і має бути), більш пласкі, але акторськи вони виконанні взірцево. Схоже, саме ця роль влаштувала Адама Скотта в Lumon. Але показово, що серіал по роману, який написала жінка, та шоуранером і режисером всіх епізодів є чоловіки. Всі акторки видають майстер-класні перформанси, ці роботи мають показувати на акторських курсах. Ба більше – кожна людина в кадрі – на своєму місці, і це також заслуга кастинг-директора (до речі, теж чоловік, що трапляється рідше).Як і око, вухо тут теж кайфує. Вся добірка треків сміливо може йти в плейлист. Від шедевра нео-соулу Майкла Ківануки в інтро до перлин інді-фолку Villagers. В моменті з Jefferson Airplane - White Rabbit в мене промурашило все тіло.Я ніколи не пишу про сюжет, бо немає абсолютно ніякої різниці про що фільм чи серіал, якщо він дійсно вартий перегляду. Тому що емоції викликає не фабула чи субжанр, а душа драматургії, втілена синергією кожного департаменту проекту. В Брехні з цим повна гармонія. Серіал – депресивна версія Білого лотосу – тут теж багатії, але без відпусток.Заможні будинки не куплять щастя, океан під ними лише ховає глибокі таємниці господарів, а швидкоплинним заходом сонця не дасть насолодитись безперервна тривога. Велика маленька брехня – це великий маленький серіал. В ньому нема недоліків, але історія його змиє. 9 побрехеньок з 10.(поки я писав цей текст IMDb змінив роки серіалу на 2017-2026 і додав третій сезон (другий вийшов у 2019), хоча офіційної інформації від стримінгу про це поки не було.)#шопокіно

28 років по тому: Свіжий подих мертвечиниреж. Денні Бойл Оригінал свого часу закохав мене у зомбі-муві. Тому попри те, що цей жанр я вже переріс, камбек тандему Бойл-Гарланд у вірусний світ, я все одно чекав, як школяр. І роки показали, що не лише зомбі еволюціонують – цей фільм в 28 разів прокачаніший за першу частину. Так, вона була лоу, але файна по-своєму. І навіть проривна, нагадаю - 28 днів був один з перших фільмів, майже повністю знятих на цифру. Але 28 років настільки довершений і в інших аспектах, що його язик не повертається (на противагу язику Аарон-Тейлора Джонсона у фільмі) назвати просто зомбі-муві.Але творці знов вирішили влаштувати технічну революцію, знявши все на купу айфонів одночасно. Звісно, з купою додаткових лінз і обʼєктивів. Та ефект це дало зашибезний, картинка соковита, як персик Шаламе. Я в шоці, що фільм не йде в IMAX. Вся екшн складова ностальгійно нагадує Дорогу гніву, та якщо говорити за жанри, у фільмі на диво превалює сімейна драма.Загалом, сценарій настільки хороший для фільму про зомбі, що це викликає дисонанс. Зате відмітає наявні до перегляду сумніви в резонності майбутньої трилогії (друга частина вже 16 січня 2026). Бо заявлений пост-апок лор дає підґрунтя і для спін-офів і для шо хочеш. Я ніби дивився Голодні ігри для дорослих. Через виділений хрон на вміло розвішені гачки експозиції, кожного із зіркової трійці Джонсон-Комер-Файнс на екрані не вистачає. І це теж кліфхенгер на наступні частини. Та і головний герой тут насправді малий у виконанні 14-річного Алфі Вільямса, для якого це, звісно, дебют в кіно. Не знаю, що там за каші в UK, але там юних акторів годують чимось талановитим. До Файнса взагалі йдуть майже весь фільм, як в Апокаліпсисі сьогодні. Та тут Курц курця – теж лисий, але більше схожий на арахіс Bob в оболонці перця чилі. Та грає він, як завжди, бездоганно.Окрім наповнення світу сподобалась і метафора середньовічної війни шотландців з англійцями. Можу зрозуміти, що комусь вона може здатись занадто прямою чи притягнутою, але хз – на мене спрацювали усі правила гри, які запропонував Бойлгарленд. Скотський вайб нагадав ірландський у Грішниках, та і загалом фільми схожі своїм авторським ревізіонізмом горрору. Я би навіть вже назвав це пост-горрор. Побачив і більш тригерний референс: тропа з острова у фільмі надто нагадала подібну з 2000 метрів до Андріївки.Та давайте про веселе. По фільму тонко розкидані приховані аудіальні і візуальні ґеґи. Заправка Shell перетворюється на Hell, бекон – на слайси плоті, Файнс підстьобує Шекспіра (якого вздовж і поперек переграв у театрі, ну ізняв Коріолан). За прямий гумор відповідає персонаж шведського військового, який схожий на віслюка зі Шрека, бо тільки ходить полями і жартує. Ну і саундтрек, друзі. Це тринда. І не лише він. Кожен. Звук. Це теж все треба слухати у найбільших залах. Але там зараз альфа-маскулінний F1. Сьогодні піду. Але на подібний текст він мене навряд чи надихне. Та і по тому.9 черепів з 10.#шопокіно

Стрічка часу / Timestamp (2025)реж. Катерина ГорностайНазва (і навіть тривалість фільму) відсилає до турнікету, на якому позначається час його накладання. Також це спроба капсулювати час кінострічкою, показавши навчальний процес у містах, які найбільше страждають від російської агресії.Здається, що на четвертий рік повномасштабного вторгнення найбільший ефект мають саме такі фільми – які показують війну через її наслідки. Особливо для західного глядача, який чомусь втомився від неї більше за нас. Тоді як робота Мстислава Чернова, наприклад, має неоціненний вклад в інститут памʼяті і нагадування, що втомлюватись ще зарано.Взагалі важко щось додати про таке талановите документальне кіно, коли воно самодостатньо говорить саме за себе.10 класів з 10Моє питання до Катерини Горностай та її (не дослівна) відповідь на Q&A:Q: Чи одразу у вас було бачення, що історію на монтажі треба збирати саме таким чином, чергуючи класи і міста? Бо я собі уявив, що певно йшов би в оповіді від молодших до старших класів. Та ваша версія працює набагато краще. Саме тому ви зараз така велика, а я такий маленький.A: (сміється) Так, я ніби та голова з країни Оз. Дійсно, спочатку було багато концепцій стосовно наративу. І йти, як ви сказали, по хронології віку, і розповідати окремо про кожне місто, не повертаючись до них. Та головне – аби історія мала найбільш емоційний вплив на глядача. Герої, які репетирували танець до випускного, нам так полюбились, що захотілось повернутись до них, аби побачити, як вони станцюють на святі. Чи кумедний сегмент про бойскаутів у середині фільму, аби зняти напругу. Тому головне на монтажі було вибудувати цю емоційність.#мійколайчук#шопокіно

Життя Чака / The Life of Chuck (2024): Чак – всьому головареж. Майк ФленаганВиявилось, що в цьому кіно-році треба дякувати не лише Солу Саперштейну, а і Чаку Кранцу. За 39 чудових років. І зробити це можна буде в кіно з 17 липня.Слоган цьогорічного Миколайчука – "людина в центрі історії". Справедливо, та я б ще додав "танець, як символ життя". Бо він присутній ледь не в кожному фільмі, ще й у важливих сценах. Показово, що саме у фільмі-відкритті танок має не просто найбільший прояв, а є справжнім шоустоппером.Також Миколайчук позиціонує себе, як "фестиваль глядацького кіно". І тут не посперечаєшся: яким би авторським не здавався фільм в цій вишукано збалансованій програмі Алекса Малишенко, він абсолютно відкритий для сприйняття будь-ким. Якщо ти достатньо відкритий у відповідь. І знову ж таки, саме Чак є взірцевим прикладом цього арт-мейнстримного балансу.Найуспішнішими екранізаціями Кінга є не страшні горрори, а життєствердні історії (Миля, Шоушенк). Ось і для Фленагана, найкращого жахороба сучасності, перший фільм поза цим жанром став найяскравішим. Можливо, акумулюючи горрорну енергію та сублімуючи її в інший емоційний прояв, їх стрічки від цього тільки виграють. Проте, доволі кріппі моменти тут все одно присутні, та йдуть вони між крапель, від чого ефект лише посилюється і працює інколи підсвідомо.Велику роль відіграє закадровий голос оповідача, у виконанні шикарного Ніка Оффермана. Прийнято вважати, що це дешевий і простий драматургічний прийом. Та Кінг пише так смачно, а Фленаган поважає його так сильно, що лише так можна було максимально передати видатне письмо першоджерела на екран. До речі, всі фільми фестивалю демонструються в оригіналі, тому прокатному глядачу пощастить менше. Том Гіддлстон не перебуває в перших рядах моїх улюблених акторів, та цією роботою він демонструє, що це мої проблеми. Символічно, що роль батька виконує Марк Гемілл, який разом із Кінгом стоїть у фронтирі зіркових друзів України. Загалом, всі персонажі на екрані виглядають затишно і сприймаються якщо не родичами, то друзями. Меттью Лілард, якого я не бачив років 20, підходить і говорить зі мною, ніби ми зустрічались учора. Режисер погрався в Гічкока, зʼявившись в камео. І навіть пішов далі, бо 7-річного головного героя грає його син Коді. Звісно, нікуди не ділись і актори, які знімались в усіх інших проектах автора, включно з дружиною Кейт Сігел. Чи купив Фленаган у них душу, чи просто забрав паспорт, але з їх присутністю в його фільмах до кінця наших життів треба змиритись.Обертаючись назад, неможливо прорахувати яке слово, дія чи навіть дотик привели нас туди, де ми є. Заглядаючи в купол майбутнього, ми боїмося побачити те, що і так знаємо. Та попри граничність піщинок, які падають за склом, надія не помирає останньою. Вона не помирає ніколи.#мійколайчук

"Кольори всередині": музика ззовні (2024)реж: Наоко ЯмадаМиколайчук OPEN дійсно opened. І хоч офіційне відкриття відбулось лише ввечері, найсміливіших ранніх пташок почастували вже вранці, вперше за 4 роки фестивалю показавши аніме. Ну а я вперше за 5 про нього напишу.Направду, цей де-факто мульт-відкриття доволі перегукується з де-юре фільмом-відкриття Життя Чака, до якого ми ще дійдемо. Обидві історії в свій спосіб показують промінчик надії і навіть дають за нього потриматись. Чого в наші дні бракує.Тут пригода-дорослішання дітей відбувається у суворій релігійній школі, яка не завадила героям створити свій хоч і християнський, але рок-гурт. Гурт і аніме в мене асоцюється з міні-серіалом Beck (2004), а гурт і дівчата проти системи – з We are Lady Parts (2021). Я завжди казав, що створення музики для мене – цілковита магія, і тут ми стаємо частиною цього творчого процесу. Хоча між сирими репетиціями, показаними у фільмі, і фінальним готовим концертом, все ж таки відчутна різниця. Ніби ми як глядач, пасанули кілька реп. Але від цього і ефект музичного результату сильніший.Головна героїня бачить кольори людей. Звучить, як мила суперсила, але я сноб, тому це неврологія і називається синестезія. Коли людина може бачити мову чи відчувати кольори на смак. Ця здатність дівчинки не особливо драматургійно розвивається, та головне питання – якого кольору вона сама? Ми щодня бачимо, як людина легко здатна робити неймовірні речі, але при цьому їй так важко зупинитись і побачити та відчути справжнього себе.В прокаті з 26 червня, сходіть і додайте кольорів до своєї палітри.8 відтінків з 10#мійколайчук

Студія (2025-...)Написати про Студію я захотів ще після першої серії. Бо одразу стало зрозуміло, що це серіал моєї мрії. Тепер, коли на AppleTV+ вже вийшли всі 10 епізодів, а шоу продовжено на другий сезон, можна і зібрати докупи мої думки тихі.Для масової аудиторії це просто найсмішніший серіал (щонайменше) року, для глядачів же дотичних до індустрії – це ніби поїхати на гастролі з театром в місто дитинства. Коли навколо все знайомо і друзі поруч дарують комфорт, але при цьому ви набуваєте багато нових і яскравих вражень.Серіал якраз класно балансує між суворими вимогами сучасного шоубіза і ностальгічними нагадуваннями, за що ми полюбили і кіно, і часи, які зробили його краще. Події відбуваються в 2025 (“Востаннє ми ходили в кіно на Барбенгеймер” - “Господи, та це ж коли вже було”), та візуально ми ніби в ретро-стилістиці 70-х.Мета-кумедно, що шоу вийшло одразу після Юнацтва, знятого одним кадром. Бо тут всі сцени зняти так само і виглядає ніби Apple моментально затролив Netflix. Та направду це скоріше новий тренд (який в нашому кіно давно популяризує Аркадій Непиталюк та Валентин Васянович, наприклад). Та і скажений темпо-ритм серіалу скоріше нагадує Точку кипіння – іншу однокадрову історію.І якщо така зйомка для пересічного ока не викличе захвату або взагалі залишиться непомітною, то для підкованого погляду ця хореографія неодмінно принесе додану вартість. Та головне, що ні “однокадровий” прийом, ні скаженість подій не втомлюють чи набридають. Це унікально особисто для мене, бо зазвичай будь-який концепт (наприклад, персонажі в Тік Тоці) мені перший раз дивитись смішно, другий вже все зрозуміло, тому третього не буде (але є виключення, наприклад "Чувак, якого ти знаєш" — чудове втілення). Це свідчить про міць сценарію і харизму персонажів, де додаткові приколюхи – це додаткові приколюхи, а не самоціль.А матеріал дійсно вартісний. Окрім основної (успішно виконаної) задачі – смішити, він чіпляє не лише проблеми сучасної індустрії, а і проблеми сучасної особистості. Сет Роген взірцево написав і втілив самотню людину, яка готова витратити будь-які гроші за публічну подяку. Людина, якій бракує уваги і таланту, але так хоче стати частиною справжнього мистецтва. Яка прийшла з добрими намірами, але система не дала пройти з ними і двох кроків. Ще одна риса, яка може пройти повз для загалу, та є вітальною для задротів – це неймдропінг і камео. Мені важко себе не ототожнити з персонажем Рогена, який намагається пояснити (нормальним) людям культовість якогось фільму, про який вони вперше чують. Ну а численні появи в епізодах топових зірок, викликали в мене певно ту ж фан-сервісну реакцію, що і анонси супергеройських фільмів для відвідувачів Comic Con. Окремий “I can relate” за те, як показали акторів/ок, які примудряються виблискувати на сцені, в якому б вони стані не були за секунду до виходу на неї.Тож маю надію, що Студія протримається на цьому ж рівні ще хоча б 3 сезони.#шопокіно

Топ 10 екшн-бадді-комедій(tiktok версія / letterboxd список)Давно питали в ТікТоці, тож. Та й в кіно досі йде Аудитор 2, який файно підпадає під цю категорію. 10. Нічого втрачати (1997)Споглядати за Тімом Роббінсом і Мартіном Лоуренсом, у яких 26 сантиметрів різниці (в зрості), вже смішно. І якщо другий після Поганих хлопців вже був зіркою жанру, то побачити першого після драматичної ролі у Шоушенку, як мінімум, цікаво.9. Васабі (2001)Ще цікаво, що французькі фільми по типу Васабі чи Таксі у нас набагато популярніші, ніж в США. Не знаю чому, але у них всюди низькі і критика, і оцінки, але є наша народна любов, а це головне.8. Заряджена зброя 1 (1993)Так, це в першу чергу пародія, на ту ж саму Смертельну зброю, але всі критерії топу у неї є. І мені здається умовний Голий пістолет чи Гарячі голови були більш відомими, а цей фільм теж заслуговує на своє місце під сонцем.7. Мачо і ботан (2012)Якщо фільми дитинства я обираю десь через ностальгію, то фільми юнацтва вже мають бути дійсно смішні. І це саме такий випадок. Ще цікаво, як і Джона Гілл і Чаннінг Татум з тих пір заявили про себе і як драматичні актори.6. Копи на підхваті (2010)Тут же пара головних акторів ще на голову вища в акторському плані, та й творець фільму Адам МакКей видатна фігура в сучасній сатирі, тонкій і не дуже.5. Круті фараони (2007)Вся трилогія святої британської трійці Едгар Райт-Саймон Пегг-Нік Фрост заслуговують всіх топів, та це певно найкраща з їх колаб. І може взагалі найкращий фільм з цього списку в художньому плані, проте в мене є улюбленіші.4. Грім у тропіках (2008)Цей фільм змінив правила гри. До цього таким високобюджетним комедіям просто би не дали зелене світло. Але Бену Стіллеру якось вдалося переконати студію, що проект злетить. І злетіло все: від геніального промо фільму до культового персонажу Тома Круза. Дауні-молодший навіть отримав номінацію на Оскар, що за комедію — справжня рідкість.3. Ананасовий експрес (2008)Фільмів компанії “Роген, Франко та сини” назбирається на окремий топ, та цей фільм я вважаю їх Еверестом. Хоч тут йде сильний акцент на жанр стонер (норм ідея для іншої підбірки), але ця атмосфера якось тебе затягує і смішить, ніби ти сам під кайфом. Може фільм якось 25-м кадром тебе накурює, не знаю.2. Круті чуваки (2016) 1.Поцілунок навиліт (2005)Двічі в одну річку не зайдеш – це точно не про Шейна Блека. Бо обидва перші місця – його рук справа. І якщо в Крутих чуваках ми бачимо чудову хімію двох акторів класу А, Раяна Гослінга і Рассела Кроу, то в Поцілунку навиліт режисер зробив ризиковану ставку. Бо і Вел Кілмер, і Роберт Дауні молодший на той час вважались давно “збитими льотчиками”. Ну я вам це вже тричі розповідав. Тому якби не цей фільм, той можливо він би не лише не знявся в тому ж Громі в тропіках, Зодіаку чи взагалі би не став Залізною людиною.Не можу не помітити, що топ вийшов мʼяко кажучи гендерно нерівним, та подібне кіно з жіночими персонажками досі на жаль знімають нечасто. З непоганих згадую фільми Пола Фіга з Меліссою Маккарті (Шпигунка та Озброєні та небезпечні). То ж сподіваємся, що ця тенденція зміниться.#кінотоп

Вел Кілмер був унікальним і талановитим актором. Завжди у центрі уваги і при цьому лишився "загубленим". Попри майже сотню фільмів, купу зіркових ролей у великих режисерів у нього не було і натяку на жодну велику нагороду. Він навіть був Бетменом, та певно його серед усіх виконавців цієї ролі його згадають останнім. Але згадати його варто. На цьому каналі я зазвичай не пишу про тих, хто пішов. Але я усвідомив, що Вел чортяка Кілмер знявся аж у 4 фільмах, які мене сформували.The Doors (1991)В університеті я просто шаленів від особистості Джима Моррісона, його голосу та музики. Навіть відрощував волосся (але виглядав радше як кульбаба (чи кульдід) ). Співак до речі вчився якийсь час на кіношника. І пан Кілмер чудово впорався з цим образом. Він і схожий на Короля Ящірок, і звучить та рухається теж неймовірно.Цілком секретно! (1984)Неможливо применшити впливу комедій абсурду та пародій на мій гумор. І цей фільм один із таких геніальних кіно-стовпів. Знову ж таки, неймовірна харизма і пластика від юного Вела, я б навіть сказав Вері Вела.Поцілунок навиліт (2005)Цей фільм вже був в одному топі, і здається буде ще в одному (попросили комедійні екшни). Це мій улюблений фільм в цьому субжанрі. Нереальна хімія між Кілмером і Дауні-молодшим, які обидва на той час вважалися списаними номерами. Все смішно і з драйвом.Мисливці за розумом (2004)Разом з Пилою — біблія мого юнацтва, яка закохала у психологічні трилери. Здається, я бачив їх всі, але цей — разів 20. Той приклад, коли об'єктивно фільм певно не шедевр, але вам не вдасться в цьому мене переконати. Кілмера тут не багато, але роль його надважлива і виконана надкласно.А тепер нам всім треба йти дивитись Вел (2021) — документалку з футеджу, який актор назнімав за 40 років кар'єри.Не дамо йому загубитися.

Мені цікаво, чому серіали досі не показують в кіно.Окремі випадки були завжди: фінальні епізоди Друзів чи Пуститися берега, а серію до 50-річчя Доктора Хто крутили по всьому світу. А з Мізері Стівена Кінга я дізнався, що в американських драйв-інах 60-х деякі епізоди показували навіть до їх виходу на ТБ. Так це тоді, коли серіали по якості і масштабу вряди-годи підбирались до великого кіно — тепер вони його перескакують систематично.Очевидно, канали і стримінги зацікавлені в тому, щоб ви сиділи і дивились все вдома. Але їм може стати цікаво, якщо кінотеатри відвалюватимуть відсоток за показ їх продукту. Який все одно відіб'ється попкорном. Проте це працюватиме лише якщо випускати епізоди раз на тиждень, а не як на Netflix. Бо хтось подивиться все за день на телеку, а хтось два місяці ходитиме в кіно, аби дізнатись шо там в кінці.Тим паче завжди можна влаштувати допрем'єрний показ на великому екрані і цим розпалити інтерес. Так сталося зі мною, коли MEGOGO мене запросили на першу серію Пінгвіна і зараз кличуть на Останніх з нас 2. Бо так би я їх чесно не дивився кек. А так ще і відгук напишу. Хоча розумію, що тих, хто обирає кінотеатр, а не диван, і кіно замість серіалів — меншість.Або влаштувати показ цілого серіалу на честь його річниці. Хоча знову ж таки, це я люблю ретроспективу більше за новинки. Та і якість серіалів з 90-х і до не дотягне до велико-екранної без відповідної обробки. Але мене якось більше турбує, що високохудожні кінематографічні фільми отримують лише діджитал реліз.Енівей, що думаєте? Дивились би серіали в кіно?❤️— так, постійно.💅— так, але лише нові.🌭— так, але лише старі.🖕— йди спать, дідо.