Песимістичний допис, але як є. По тій конфігурації війни, яку спостерігаємо зараз, завершення її буде явно не нашу користь. Про кордони 1991 року вже ніхто не говорить, і президент Зеленський вже неодноразово повторював про готовність зупинити бойові дії на межі ЛБЗ. І хоча він же постійно наголошує, що Україна жодного клаптика своєї території не віддасть, проте практична реалізація цього наміру виглядає туманно. Військовим шляхом ми їх наразі повернути не можемо. А сподіватися на те, що РФ добровільно віддасть вписані в конституцію завойовані землі марно – цим Путін не просто делегітемізує себе як російського лідера, а підпише собі вирок.Безпекові гарантії, які так прагне отримати Зеленський, у нинішньому світі виглядають відвертою химерою. Ні США, ні Європа, ні НАТО, не будуть за нас воювати, ні зараз, ні через 5-10-15 років. Єдине, на що ми можемо розраховувати – це прямий конфлікт НАТО чи Європи з РФ, але вже після того, як наша війна закінчиться. Враховуючи, що зараз ні США, ні ЄС розпад Росії невигідний і непотрібний, я невпевнений, що Європа буде активно воювати навіть за себе. Швидше, спробують відкупитися, чи то грошима, чи то територіями. Недарма в країнах Балтії зараз немає впевненості, що НАТО буде воювати за них навіть у випадку прямої агресії РФ.Тому після війни ми будемо мати територіальні втрати і путінську РФ на наших кордонах, окрилену перемогою і імперською величчю. Яка буде диктувати нам свої вимоги на зовнішньополітичній арені та втручатися у внутрішню політику через вибори всіх рівнів. Враховуючи, що українці чудово вміють сваритися між собою, ворогу це буде нескладно зробити. Як приклад подивиться на нинішню Грузію, яка ще 15 років тому була категорично антиросійською країною.Ну і головне питання – чи може Україна перемогти і гарантувати собі безпечне майбутнє хоча б на кілька десятків років? Теоретично може. Для цього нам потрібна внутрішня дестабілізація в РФ і зміна тамтешнього правлячого режиму. Це можливо це зробити у випадку комплексного підходу з нашого боку (дещо вже реалізовується – на фронті гине врази більше росіян, ніж українських солдатів, а удари по НПЗ спровокували бензинову кризу в багатьох регіонах РФ; над дечим треба працювати – розпалювання внутрішнього протистояння в РФ на кшталт корінне населення і мігранти тощо). Проте лише наших зусиль недостатньо. Західні партнери України теж мають докластися. Чи готові вони ризикувати, в умовах того, що не бажають розпаду Росії? Риторичне питання, якщо що.