Поки фронт більш-менш стабілізувався, ми спостерігаємо чергову реінкарнацію «доктрини Дуе», яка полягає у здобутті перемоги шляхом повітряних ударів. Тому новини про масовані нальоти обох сторін з’являються ледве не щодня. З цього приводу кілька ремарок від історика на війні:1. Жодного разу в історії не вдалося досягти воєнної перемоги шляхом лише повітряних ударів. В Другу світову німцям не вдалося примусити Британію здатися внаслідок «Бліцу» 1940 року. Як і потім союзникам не вдалося розгромити Райх суто килимовими бомбардуваннями. Все вирішили наземні війська, а бомбардування стали допоміжним фактором, не більше.2. Натомість є показовий приклад «політичної поразки» в наслідок бомбардувань – конфлікт НАТО і Югославії 1999 року. Тоді поразка Югославії мала політичний, а не воєнний характер, бо знищити воєнну машину Милошевича суто ударами з повітря не вдалося. Югослави навіть один «Стелс» збили. Проте бомбардування підірвали волю політичного керівництва до спротиву, яке і визнало свою поразку, хоча могло продовжувати опір.3. Росія зберігає технологічну і кількісну перевагу в повітрі. Саме тому мережу регулярно стрясають апокаліптичні фото наслідків російських ударів по українській столиці, а не навпаки. Кількість БПЛА, які виробляються в РФ, постійно зростає, тому масовані нальоти на українські міста стали регулярними. До того ж, змінюється тактика їхнього застосування, і технічно вони постійно вдосконалюються. З-за цього українському ППО все важче їм протидіяти, хоча роботи з його удосконалення тривають постійно.4. Кількісна перевага противника зумовлює різну стратегію застосування ударних БПЛА. Україна атакує воєнні цілі: об’єкти ВПК, нафтові сховища тощо. Мета – послабити ворожі армії на фронті. Росія ж регулярно завдає удари по цивільній інфраструктурі. Бо масоване застосування шахедів неминуче передбачає влучання в мирні об’єкти. Очевидно, що метою ворога є підрив морального духу населення та створення картинки повітряної могутності РФ для західного обивателя (щось подібне американці свого часу робили з Іраком Саддама Хусейна).5. «Доктрина Дуе» розглядає наземні війська як суто допоміжний фактор. Проте якщо політичне керівництво неготове визнати поразку, то війна буде тривати і далі, попри руйнацію міст і інфраструктури. Тому як і в Другу світову закінчити її зможуть тільки бойові успіхі сухопутних сил.