Проблема, з якою прийшла клієнтка:«Часто мене просто паралізує, коли треба щось написати в загальний робочий чат. Пишу по суті, нічого дивного — люди там нормальні, робота як робота. Але в голові все одно: «Зараз усі прочитають і подумають, що я якась дурепа». Як гештальт-терапевтці, мені важливо бути прозорою у своїй роботі. Я вирішила поділитися з вами тим, як саме проходить терапевтичний процес: якою є логіка моїх дій, на що я спираюся в роботі та які підходи й техніки використовую. Ось з чого ми почали роботу 👇Перші сесії — усвідомлення- Ми досліджували «тут і зараз»: що відбувається в тілі, коли вона збирається писати (напруга, тремтіння, затримка дихання)- Що саме вона відчуває, які образи/голоси з’являються- Ми з’ясовували контекст: коли це почалося, чи є ситуації, де цього немаєРобота з полярностями- Зробили експеримент з «порожнім стільцем»: діалог між «Я, хто пише» ↔ «Колеги, що читають/оцінюють»- Виявили інтроект (чужі правила, що вона засвоїла): чиїм голосом звучить «дурепа»? Батьків? Вчителів?- Дослідили протилежний полюс: «А якби ти ХОТІЛА, щоб тебе вважали дурепою — як би ти писала?»«Повернення проекцій»- «Колеги подумають» → перевернули: що ТИ думаєш про себе?- Хто насправді тебе оцінює - вони чи твій внутрішній критик?Завершення гештальтів- Виявилися незавершені ситуації (публічне осоромлення, критика) — ми допрацювали їх через діалог і техніку «переписування минулого»Експерименти між сесіями- Писати повідомлення без перечитування- Свідомо написати щось “недосконале” і відстежити реакцію (свою та реальну)Мета нашої роботи — не перестати боятися, а усвідомити механізм параліча та повернути їй вибір діяти попри дискомфорт.P.S. ЗАПИСАТИСЯ ДО МЕНЕ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ МОЖЛИВО ЧЕРЕЗ ІНСТАГРАМ АБО МІЙ САЙТ