Поняття істотного порушення норм процесуального права для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися очевидних та зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, які у правозастосуванні не викликають складності під час їх тлумачення. До того ж, істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок недбалості. ВРП, стверджуючи про істотне порушення норм процесуального првава, вказувала на вирішення суддею питання про забезпечення позову поза межами справи про банкрутство. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/122434171 від 26.09.2024 у справі № 990SCGC/10/24 зауважила на відсутності доказів на підтвердження того, що судді на момент відкриття провадження у справі відомо про наявність справи про банкрутство. Потрібно також враховувати, що, за загальним правилом, питання про те, чи належить справу вирішувати суду відповідної юрисдикції, вирішується під час відкриття провадження у справі. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання юрисдикції спору, а процесуальний закон не допускає розгляду та вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову окремо в іншій справі, ніж у тій, у якій пред`явлено відповідний позов. Окрім цього приписи ГПК України та КУзПБ на час надходження клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду не передбачали строків та порядку передання справ. Врахувавши сукупно наведені обставини, передовсім, непередбачення чіткого регулювання в процесуальному законі як строків вирішення питання про передачу матеріалів справи для розгляду в межах справи про банкрутство, так і процесуальної послідовності (пріоритетності) розгляду різних процесуальних звернень (у цій справі - клопотання про передачу справи та заяви про забезпечення позову), несформування усталеної практики через нетривалий час застосування відповідної норми права, ВПВС дійшла переконання про невстановлення підстав для висновку щодо істотності порушення суддею норм процесуального права, які могло б кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.