ВПВС в постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 зазначено, що з огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Такі висновки ВПВС фактично покладають на кожну сторону договору обов`язок витребовувати та вивчати статутні документи контрагента (принаймні в частині повноважень діяти від його імені без довіреності) з метою уникнення можливості визнання сторони недобросовісною. Такий підхід, на думку ВС у складі колегії суддів Обʼєднаної палати КГС, призведе до ускладнення та сповільнення господарської діяльності у виді укладення правочинів, а тому є підстави для відступу від зазначеного висновку ВПВС. Відмовляючи у прийняті справи до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/120512746 від 17.07.2024 у справі № 904/2465/21 зазначила, що з моменту формулювання правового висновку (13.03.2024) пройшов незначний період часу. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого висновку, - немає.