ВККС ухвалила оскаржуване рішення, маючи обґрунтовані сумніви у відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності, а саме у правдивості та повноті наданих відомостей стосовно обставин набуття прав на об`єкти нерухомості та недекларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII, за наслідком оцінювання обставин щодо:1) придбання земельної ділянки, наявності на ній об`єкта незавершеного будівництва, короткого терміну проведення будівельних робіт, їх проведення тією ж особою, яка була продавцем земельної ділянки, без жодних підтверджувальних документів щодо реальної вартості об`єктів нерухомості, зокрема житлового будинку загальною площею 180,4 кв. м;2) незазначення у декларації за 2016 рік відомостей про квартиру , яка належала його дружині на праві спільної часткової власності. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/132197256 від 20.11.2025 у справі № 990/148/24 погодилась з тим, що ВККС правомірно дійшла висновку, що пояснення позивача не є переконливими, а встановлені обставини свідчать про поведінку, несумісну з високими морально-етичними стандартами, що пред`являються до судді. Жодне з наведених позивачем заперечень - ні щодо «формальної законності» правочину, ні щодо «усного характеру домовленостей», ні щодо «відсутності обов`язку декларувати недобудову окремо» - не спростовує наявності обґрунтованого сумніву в його доброчесності. Брак затверджених ВРП Єдиних показників оцінки доброчесності та професійної етики на момент співбесіди не обмежував повноважень Комісії оцінювати відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики на підставі загальних принципів та критеріїв, сформульованих законодавцем безпосередньо в Законі та усталених практикою Комісії. Достовірність документів та переконливість наданих кандидатом пояснень оцінюються винятково у межах його індивідуальної справи і не підлягають порівняльному аналізу з поясненнями чи документами інших кандидатів.