На думку КЦС розгляд спору в судовому порядку та його вирішення як шляхом вселення колишньої монахині до монастиря, так і відмови у цьому суперечитиме канонічному праву, адже законодавець надав релігійним організаціям в Україні право самостійно здійснювати свою діяльність, визначати напрями цієї діяльності, утворювати у своєму складі органи, для провадження діяльності і, зокрема, вирішувати відповідні спори, у випадку їх виникнення, відокремлено від держави. Відтак саме на церковний суд (залежно від внутрішньоцерковних настанов) покладається розгляд спорів, що стосуються внутрішніх церковних (канонічних) питань. Крім того в Україні за час повномасштабного вторгнення велика кількість громад вийшла з УПЦ МП і приєдналася до ПЦУ, проте кількість підпорядкованих російській православній церкві храмів в Україні все ще залишається значною. З урахуванням політики УПЦ МП з релігійного питання можна у майбутньому спрогнозувати значну кількість таких спорів між релігійними організаціями, які обрали свою конфесійну належність до ПЦУ, та колишніми членами УПЦ МП, які мали певний духовний сан та тією чи іншою мірою будуть вважати порушеним своє право на користування житлом (келіями) у приміщеннях, які перебували у користуванні УПЦ МП та знаходяться на території культових споруд. Погоджуючись з обґрунтуванням наявності виключної правової проблеми у судовій практиці щодо розгляду таких спорів, ВПВС 02.04.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/126803146 про прийняття справи № 607/15144/20 до свого розгляду.