Кохання, що спалахнуло на балу і згасло у скруті: невідома доля Марії Ростенберг, єдиної дружини Євгена ГребінкиУ житті видатного українського письменника Євгена Гребінки було велике, світле, але напрочуд драматичне кохання. Замолоду він уже пережив глибокі душевні переживання, коли дівчина, яку він палко кохав, вийшла заміж за іншого, поки він намагався «вийти в люди». Здавалося, його серце назавжди закрилося для глибоких почуттів. Але час залікував рани, і під час однієї з поїздок на рідну Полтавщину на початку 1840-х років доля звела його з юною Марією Ростенберг.Довгий час біографи помилково вважали Марію бідною сиротою. Насправді ж дівчина походила з непростої, але забезпеченої родини. Хоча вона рано втратила матір, а батько влаштував нове життя з мачухою в іншому маєтку, Марія зовсім не була самотньою. Вона зростала в селі Рудка під опікою люблячих бабусі та дідуся, мала тіток і спадковий маєток. Коли влітку 1844 року Євген та Марія побралися, це не було шлюбом із жалості до «безприданниці», як писали деякі дослідники, а справжнім союзом двох закоханих сердець, що мали за собою міцний родинний тил.Одразу після весілля молоде подружжя вирушило до блискучого Петербурга. Їхнє спільне життя було сповнене щирої любові та глибокої поваги, а невдовзі у них народилася донечка Надійка.Проте саме в столиці в погоні за блиском почали закладатися перші цеглини їхньої майбутньої драми. Євген Гребінка був людиною надзвичайно гостинною, у його домі постійно збиралася творча еліта. Молода дружина, наслухавшись розповідей про розкішні столичні салони графів та князів, з усіх сил намагалася відповідати цьому високому статусу. У їхній невеликій квартирі вона облаштувала вишуканий «будуар» у помпеянському стилі, завела спеціальні прийомні дні, а кімнати пахли дорогими парфумами.Щоб забезпечити родині це красиве життя і не показувати гостям матеріальних труднощів, Євген Павлович змушений був працювати на межі людських можливостей. Він викладав російську словесність одразу в кількох навчальних закладах: кадетському корпусі, інституті гірничих інженерів, офіцерських класах морського корпусу. Дійшло до того, що він був змушений закласти маєток дружини, щоб отримати кредити. Роками він не мав змоги поїхати у відпустку на рідну Полтавщину, щоб поправити своє слабке здоров'я. Ця виснажлива, безперервна праця заради добробуту сім'ї призвела до непоправного — у грудні 1848 року, всього через чотири роки після весілля його не стало. Марія залишилася сама з маленькою донькою на руках.Поховавши чоловіка на батьківщині, Марія Василівна повернулася до рідного села. Сім довгих років вона носила траур і жила спогадами про своє коротке петербурзьке щастя. А потім, здавалося б, доля дала їй другий шанс — вона вийшла заміж за молодого поручика Петра Маслова. Її новий чоловік виявився абсолютно нездатним до господарювання. Взявшись за управління її спадковим маєтком у Рудці, він своїм невмінням та марнотратством швидко втратив майже весь статок — землі довелося продати з аукціону за борги. Родина почала поневірятися: Віленська губернія, Мінськ, згодом — Смоленщина. За гроші, які донька Гребінки Надія отримала у спадок від свого дядька-архітектора, родина спробувала почати все спочатку і купила новий маєток. Але історія повторилася. Петро Маслов знову пустив усе за вітром.Останні роки життя колись блискучої господині петербурзького салону були сповнені негараздів. Постійна нестача грошей і невблаганна бідність негативно позначилися на здоров'ї Марії Василівни. Півтора року жінка нездужала і не піднімалася з ліжка, а наприкінці 1894 року її не стало. Її другий чоловік пережив дружину всього на п'ять місяців. Їхній останній маєток спіткала та сама доля — він пішов з молотка за борги.Непроста доля не оминула й доньку письменника — Надію. Після втрати матері та вітчима вона опинилася у вкрай скрутних життєвих обставинах. Попри походження та освіту, їй довелося заробляти рукоділлям, а згодом присвятити себе догляду за людьми у благодійних закладах. Саме там минули останні роки її життя.