“У карцері холодно. Ти там не в тій одежі, яку носиш на зоні. Перевдягають у тоненьку робу, літній костюм: натільна сорочка і штани. Взуття теж забирають, дають тапочки. Постелі там нема, на ніч відкидається лежак з дощок, на день закривається і ти не маєш права лежати. Важко звичайній людині зрозуміти, як це. 15 діб карцеру виснажують страшенно. А спати не можеш через холод, вдається хіба що подрімати 10-15 хв, як курці на бантах.Голод я переносив нормально.Але коли їхав додому, на скелеті теліпалася шкіра, десь рік м’язи відростали. Та це можна витримати. Значно важче зносити холод. Найчастіше у відвідувачів карцеру було запалення нирок. А чому? Людина лягає на дошки, жирової прокладки нема, а нирки чутливі. Система КДБ була спрямована на те, щоб людину або перевиховати, або зламати. Якщо людина піддавалася, то їй як ослику давали трошки сіна, а трошки били батогом. А якщо осел впертий, то для нього – тільки батіг. Для цього був карцер, для цього було позбавлення побачень з рідними, для цього було позбавлення права на посилки, за правилами дозволялось до 10 кг раз на рік, позбавлення права на покупки в тюремному магазині, раз у місяць дозволяли купити на 5 рублів товару: чаю, олії, цукерків, халви, якщо мав зароблені гроші.Посилки я ніколи не отримував, мене завжди позбавляли цього права.Побачення в мене було єдине – в перший рік. Сім років я не бачив дружину та дітей”. Степан Хмара. 7 років таборів. 306 днів карцеру.Побачила сьогодні в фб витяги з проєкту “Дисиденти”, який я торік робила для Локальної історії. Тому вирішила нагадати про людей, яких не здивували звірства росіян, бо вони через них пройшли в 70-80-ті, “коли в Совєцькому союзі все було прекрасно: дешева ковбаса і морожено пломбір”...Христина Коціра .2022 рік