Перемога???Коли переможні марші відгримлять і адреналіни втихомиряться, країна все одно припаде до висновку, що перемога – це відсутність пострілів, тривог, волонтерів, добробатів, шахедів, зльотів МіГ-31К, парастасів. Країна почне наново вчитися жити, а не помирати у своїй країні: заробляти гроші, кохатися, подорожувати та й просто жити щодня й щохвилинки.Вернуться до звичного життя електрики, слюсарі та айтішники, якими країна воювала проти чеченських найманців та рекрутованих зеків. Поїдуть діти героїв навчатися за кордон. Волонтери відчуватимуть ломку, бо відпаде потреба возити шкарпетки на передову. Буде різне.Та війна з усіма її гримасами й героїзмами буде нарешті названа не нормою. Першими це скажуть якраз ті велети духу, які колективний спокій нероздуплених співгромадян поставили вище за своє особисте та родинне життя, пішовши на війну.Нашим захисникам (-цям) не потрібні будуть оди й панегірики. Їм потрібні будуть прості життєві докази, що їхня самопосвята – не намарна, що вони вернулися в європейську, а не корумповану країну; в заможну, а не розкрадену; в щасливу, а не погаслу; в українську Україну, а не країну тилових лінивців і внутрішньої вати.Чи проросте відчуття марності жертв – залежить від того, аби гартувальнею війни країна не переплавилася в щось гірше. Бо на війні можна демонструвати понадгеройську доблесть іще кілька десятиліть – але не факт, що через ці кілька десятиліть буде що захищати. І буде куди вертатися. І заради чого. І заради кого.