Усі узурпатори до метеликів у животі обожнюють являтися своїй челяді в ролі звичайної людини. Це така компенсаторика, рівнозначна допінгу: свою всемогутню велич самостверджувати народним одобренням і пожинанням слави. Путін ловив неземний кайф на Сахаліні, заграючи з простими орками, жартуючи про сонячну погоду й обіймаючись із дітлахами. Те саме ловилося в Івано-Франківську, граючи в настільний теніс, піднімаючи штангу й стріляючи з лука під захоплені погляди натовпу. Лукашенко те саме ловить і прям розцвітає в простому спілкуванні з сябрами у полях, цехах і теплицях. Кім Чен Ин возноситься від задоволення на небо, коли прості корейчики непритомніють від одного лишень дотику до божества. Цей сюжет кенозису (сходження до простих смертних) присутній ще в дохристиянському епосі, а в сучасну добу він трактується більше як ознака тоталітарних, безправних, жорстко зарегульованих суспільств, яким час від часу треба показувати бронзовий бюст божка впритул і наживо. За цим стоїть прагматична технологія – надавати одноосібному гегемону людських рис і пом’якшувати його «сталевий» образ. Челяді – безпорадно приємно, а узурпаторам – емоційно необхідно. В такий спосіб відбувається напрочуд солодке, оргазматичне, екстазне самозадоволення своєї обраності, масштабу, всесильності тощо. Аж до метеликів у животі.