Об’єктивно й безпристрасно: вибір «іти до кінця» означатиме той чи інший кінець, розтягнутий у часі. Продовження війни рівнозначне запрошенню терориста до безлімітного терору (а чекістський ворог учився на це й багато років вправлявся). Там якраз кінця й не видно. Бо після енергетичного терору піде газовий, а далі мастильно-паливний, а далі промисловий, а далі знищення ключових хабів-накопичувачів, а далі торговельні потужності, а далі медична інфраструктура, а далі соціяльна, а далі культурна й т.д. Це можна розтягнути на роки, за які країна поступово відкидатиметься на 2 століття назад, що і є метою терориста. Завоювати не може – але викинути з 21 сторіччя може. Ворог що зможе – те й знищить. Куди не долетить дрон – туди поцілить кинджал, іскандер, циркон чи інша незбивна балістика. Навіть при відсотку збивання 80% дронів і 50% ракет – того вистачає для регулярного заподіювання непоправних утрат одна за одною. Ця ніч - черговий доказ. Заробіток на близькосхідній кризі обраховується мільярдом на тиждень. Це дає ворогові ресурс розтягнути війну на роки, паралізувавши життя. Паралельно з цим безконечний воєнний стан буде технологічно інструменталізуватися владою як спосіб захищати себе в першу чергу, свої посади, недоторканність, абсолютизм, безконтрольність, непідзвітність, мародерство. Чим більше руйновищ – тим дорожчим буде кошторис освоєння коштів на відбудові. Жоден наріжний виклик по війні не має й не матиме професійної відповіді від Олімпу Трікстерів, зацікавлених у вічному двіжі. Жодного бачення, жодного рецепту, жодної готовності переходити від міфоманії до прагматики не спостерігається. Зате є бажання вчити весь світ правильно воювати, самим палаючи.