Ostap Drozdov | Нікого вже не вражають стоси доларових пачок на митниці. Всюди вони, ц...

Нікого вже не вражають стоси доларових пачок на митниці. Всюди вони, ці пачки. Це і є держава у всій своїй запрограмованій красі. Нажива, збагачення, мародерія - іншої мети функціонування посадовців на всіх ланках не простежується. У війну ми ввійшли країною клептократії, яка віртуозно спалювала дні-місяці-роки замість круто реформовуватися і наздоганяти сусідів. У війну ми ввійшли країною, де політики завжди були сильніші від свого народу, бо відірвати їх від корита означало зруйнувати самі основи держави.У війну ми ввійшли країною, де багаті люди купили бідних і регулярно обслуговували їх без змазки. Країною, яка розвивалася лише назад і відчайдушно берегла своє радянське колонізоване ядро. Країною, яка колекціонувала поразки після кожного здвигу. Яка безперестанно орієнтувалася лише на совєтський досвід і вкоренілі звички. Яка частіше згадувала, ніж мріяла, будучи в центрі Європи зоною ретро, а не модерну.У війну ми ввійшли країною, заваленою білбордами і сітілайтами, де виборець вибирав кращу фотографію чи слоган, адже знешкодження мислячого прошарку було головною ціллю кожної влади.Скільки б людей не загинуло, скільки б літрів крові не пролилося, що би не коїлося навколо – система збагачення завше самовідтворюється. Ми занадто пізно включилися в державотворення. Суспільство, яке навчиться воювати, але не навчиться будувати дієві інституції без прізвищ правителів, невідворотно прогрАє на внутрішньому фронті, незалежно від успішності зовнішнього. Бо кожне втрачене життя має вмуровуватися в фундамент країни свободи й національного добробуту, а не автократії й корупції з 9 нулями.