Усі наші гламурні блогери вже стесали свої клавіятури, пишучи запаморочливо пафосні панегірки на честь 69-річного політв’язня Статкевіча, який не захотів покидати Бєларусь і мало не силою вибив двері автобуса, щоб його випустили на кордоні з Литвою, коли Америка домовилася про звільнення 52 бранців лукашенківського режиму.З цього приводу я космічно далекий від восхваляння й восторгання. Й так скажу: Статкевіч – тепер таке прізвище має ідіотизм.Не бачу нічого мудрого й прозірливого в добровільному поверненні до клітки. Чуш собача. Маячня глибоко совєтського человека, який воліє зогнити в рідній сторінці – маючи можливість врятуватися й продовжити опозиційну діяльність за межами своєї країни-концтабору, країни-гетто, країни-бараку.Совєти й більшовики добряче насрали своїм гражданам у черепні коробки, насадивши стражденицькі комплекси як норму, патріотизм як згоду на гниття, вірність Батьківщині як добровільну смерть, рідну землю як кінцеву станцію тупика. Це могло статися лише на пост-радянському просторі. Американці звільнили людину від довічного ув’язнення, а людина вирішила в останній момент помпезно вернутися на ешафот. Клінічна суїцидальність. Історія зі Статкевічем нагадує історію одного ведмедя, якого після кількох років зоопарку вивезли у живий ліс і відпустили на волю. А він замість того, щоби почати свобідне життя, кілька днів ходив по периметру 3х3, бо таким був периметр його клітки.👉https://www.youtube.com/watch?v=9rpmz0qYMdA