У західних економістів є думка, що путінізм вистояв перед санкціями якраз завдяки війні: путіноміка (неологізм на позначення воєнної економіки) мобілізувалася під війну, а мілітаризовані державні монополії, помножені на патріотизм «народних верств», роблять правителя центром усесвіту. Це – класика, хрестоматія, аксіома. Світова історія двох попередніх століть описує війну як комфортну для еліт лагуну: суспільні права й свободи ліквідовуються, принцип змінності влади заблоковується, всі потоки виструнчуються під єдиний центр влади, опоненти знешкоджуються під звуки патетичного маршу, критика таврується як вороже іпсо, нав’язується ультимативний концепт «до кінця», під який завжди підтягнеться емоцієвразливий сегмент суспільства, чутливого до ілюзієтворчості та високопарності.У таких дискусіях ніколи не народиться істина – бо змагаються 2 паралельні неперетинальні парадигми мислення: раціональна й ідеалістична. Вони не антагоністи. Вони просто на різних естакадах різної висоти. Ідеалістичне завжди вище – і це йому дарує аргумент зверхності до раціонального, яке програє вже на вході. Раціональне дуже слабке по формі. А ідеалістичне – ідеальне якраз по формі. А ми ж бо, як не крути – країна форм, а не змістів. Читання заголовків заміняє пізнання тексту. Культ загальноприйнятого заміняє власну думку.👇https://www.youtube.com/watch?v=2xxhq0Q0y0o