Інтерв’ю спецпосланця США Стівена Віткоффа, яке наші хайпери розносять як «сенсаційне», навіть близько таким не є. Його можна звести до 3 ключових позицій, які тисячоразово звучали на Заході щонайменше рік уже. 1. Америка стоїть на дуже простій тезі: вихід із війни можливий лише ціною втрат загарбаних територій, відвоювати які неможливо. Штати відштовхуються від суворої реальності, в якій ворог не віддасть загарбаного, бо не для того він його загарбував, щоб великодушно віддати назад, як «позичену» лопату в сусіда. З цією тезою можна не погоджуватися, але вона від того не зміниться, на думку США.2. «Чи зможе Зеленський політично вижити, якщо він це визнає? Це і є центральне питання". Цей найвідвертіший пасаж Віткоффа є квінтесенцією всіх перемовин: як зробити так, аби цар, який хоче царювати довічно в умовах нескінченної війни, вгамував свій персонально-посадовий інтерес. Звідси й така різка антипатія до Зеленського в Білому Домі – бо він, на думку США, керується суто інтересом другої каденції. 3. «Ці території – російськомовні». Наші полум’яні коментатори делікатно минають боком цю цитату Віткоффа, перестрибуючи до наступних. А якраз ця цитата – фундаментальна в розумінні, чим путін обгрунтовує свої територіяльні претензії на російськомовні території – якраз їхньою російськомовністю як маркером приналежності до російського простору по факту. По риториці Віткоффа зрозуміло, що ворог активно намагається перетерти з Америкою цю приналежність де-юре. Наші люде можуть скільки завгодно щодня класти руку на груди в 9 ранку і скорботно поминати жертв війни під час Хвилини Мовчання – але їхня російськомовність як була, так іще більше лишається причиною й виправданням війни, на що явно вказує Америка.