Ми живемо в часи публічних страт. Термінологію мутних 90-х – «замовне вбивство» - варто лишити в довоєнному минулому. Тепер новітня термінологія: публічна страта. Прізвища й суперечливий бекграунд жертв не важливі. Показово страчують цілу модель поведінки патріота: активного, підкутого, інтенсивного, експансійного, радикального, принципового, вимогливого, претензійного, самоствердного, ідеологічно прошитого. Супроти нього діє екстравертна українофобія, діяльна, мстива, каральна, розстрільна. І якщо хтось думає, що суцільним пеклом є педантичний контрольний у голову лежачого посеред людної вулиці міста-мільйонника, то рафіноване, дистильоване пекло перед вами розверзнеться в коментарях під відео. Ось де справжній фестиваль нашої рідної вати з паспортами України, з правом голосу, з родним язиком, з жовчною зловтіхою, з побажанням солодких снів убитому, з невдоволенням, чому так пізно. Аналогічне торжество україно- й державоненависництва можна було відрами черпати після загибелі Фаріон торік. Цей перманентний вато-фест буяє у всіх соцмережах, коли десь вигулькує пасіонарна, а не теляча поведінка українця, його активність, а не звикла покірність, його наступальність, а не яловість, яка завше всіх влаштовувала, бо ж, ясна річ, усіх завше влаштовують лагідні, муркітливі котики, які ніжаться на колінцях у манкуртизованої какоїразніци. Це ж не бізнес-тьорки, не дільожка районів, не порахунки всередині кримінальних клік. Це – показова розправа за громадянську позицію й пасіонарну активність, і чомусь страчують саме проукраїнських.Щодо вати в нас є коректні зауваження, доброзичливі меми, делікатні нагадування, інтелігентні прохання на усмішці й позитиві. А у вати є контрольний у потилицю.