Можна безкінечно повторювати мантри про ринкові тарифи. Повірте, я чую це вже 20 років — ще з того часу, коли очолював Державний комітет з питань житлово-комунального господарства. Двадцять років я чую: «ринкові тарифи», «ринкові тарифи», «ринкові тарифи», але ніхто до кінця не розуміє, що за цим стоїть, де цей ринок і чи існує він взагалі.Одна справа, коли людина споживає електроенергію в межах 200 кВт·год на місяць. Це середній обсяг споживання домогосподарства для побутових потреб: холодильник, комп'ютер, освітлення тощо. Це одна соціальна проблема і тут, можливо, колись можуть діяти ринкові тарифи, якщо справді буде ринок.Але зовсім інша ситуація, коли йдеться про опалення, а людина позбавлена можливості обрати інший спосіб обігріву. Це життєво необхідна послуга взимку, тому тут має бути абсолютно інша модель ціноутворення.Не можна порівнювати ці дві речі. Тому ще раз повторю: теоретично я — за ринкові тарифи.Але який може бути ринок газу, якщо «Нафтогаз» контролює близько 80% видобутку, володіє газосховищами, значною частиною інфраструктури та фактично є монополістом? Поки існує така монополія, повноцінного ринку газу в Україні не буде. Відповідно, там має діяти державне регулювання ціноутворення.Так само маємо високий рівень монополізації й на ринку електроенергії. Передусім це стосується «Енергоатома», який виробляє близько 50–55% усієї електроенергії.