Таким мене зустрів Київ в 1975 році - сонячним, чудовим, могутнім та «каштанним». Саме тоді почався довгий процес закоханості в це місто. Вірніше навіть не «закоханості», а скоріше величезної поваги та схиляння перед цим Велетнем. Потім з роками закоханість перетворилася частково і в процес «занурювання» - занурювання в проблеми міста, яке стало рідним та зрозумілим, проблеми його життя та функціонування, осягнення його величної місії Столиці і величезного навантаження, яке покладає ця місія. Проблеми його «політизації» та проблеми його надскладної «морфології», проблеми які створив йому великий бізнес і одночасно розуміння того, що простих рішень тут не існує. Проблеми киян мешканців «хрущівок» та «панелек» і проблеми мешканців дорогих ЖК, проблеми власників малих кафешек та власників дорогих бутиків. Проблеми всього того, що і складає неповторний надскладний дух великої агломерації і одночасно величного та фантастично красивого стародавнього міста. Все це прийшло потім. А зараз на цьому фото мабуть десь є і я - юнак-вісьмикласник, який переїхав в Київ спочатку з батьком в 1975 рокі і який тихо собі «чапає» по Хрещатику після трьох пар у ФМШ 145 біля Центрального стадіону по напрямку водної бази «Динамо» на Трухановому острові для того, щоб і відпахати свою «десятку» на каное на тренуванні і потім ледь живим встигнути зробити хоча би частину завдань (решта по ходу вже на уроках), спробувати виспатися щоби бути знов готовим «підкорювати» Київ - і так кожного дня. В одній руці пакет молока, в іншому велика баранка, пиріжок біля метро, сумка через плече. По дорозі ще треба забігти в «Ноти» та купити новий збірник - треба знати акорди для того, щоби потім у дівчат не було сумніву - хто тут головний! Історія знайома багатьом з їх власного життя! Вперед, пацан! Весь світ у твоїх ніг і не бійся нічого і нікого! Мої вітання, улюблене та високоповажне Місто! Мої вітання, Кияни!