Надфіль

Попередній допис був вступом до контентного скарбу, який Інстаграм любʼязно жбурнув на берег моєї стрічки. В книжках та інтернетах живе доволі багато знімків та малюнків прикрас, якими махараджі свого часу вражали уяву, але відео — подія непересічна, тому ділюся з вами.Про відео: коротке, але рідкісне (єдине доступне, насправді) відео з 1930-х років, на якому зображено махараджу Ядавіндру Сінґха з Патіали, що носить знамените намисто Patiala Necklace. Це частина документального фільму про чоловічі прикраси.Контекст:У 1925 році махараджа Бхупіндер Сінґх надіслав до Cartier декілька скринь, наповнених сотнями дорогоцінних каменів. Серед них був жовтий діамант De Beers вагою 234,65 карата (428 каратів до огранювання) — сьомий за розміром у світі, успадкований ним від батька, махараджі Раджіндера Сінґха I. Це замовлення стало найбільшим і найдорожчим в історії дому Cartier. У результаті було створено платинове намисто, інкрустоване 2930 діамантами. У центрі прикраси розміщено діамант De Beers, а також ще 7 великих діамантів вагою від 18 до 73 каратів. До композиції додано бірманські рубіни загальною вагою приблизно 1000 каратів. Через три роки, у 1928-му, намисто було завершене. З цієї нагоди Cartier організував розкішний вечір у своєму бутіку на 13 rue de la Paix на честь Бхупіндера Сінґха. Орієнтовно у 1948 році прикраса зникла з королівської скарбниці Патіали.

Іспанського журналіста та ювелірного блогера Сальвадора Асенсіо турбують ті ж самі індустріально-екзистенційні питання, що і нас з вами — протистояння масового та цікавого, тренди, приналежність до ком'юніті як спосіб продавати більше і так далі і таке інше.Поділюся з вами його роздумами стосовно ювелірних трендів з двох причин: перша — останнім часом, коли знайомлюсь з новими людьми і вони чують, що я маю певне відношення до ювелірної індустрії, в більшості випадків, перше ж ввічливе питання для підтримання діалогу звучить як «А які тренди зараз в ювелірці?»; друга — корисно знати, що люди з іншого контексту, культурного та фінансового ландшафту, приходять до схожих висновків, що й деякі з нас, при цьому здебільшого ми маємо змогу спостерігати тільки за українським ринком.Отже, Сальвадор каже наступне:1. Мені не подобаються ювелірні тренди. Вони — вигадка частини ювелірної індустрії, яка зацікавлена тільки в продажах. Сьогоднішні тренди дуже швидко стають застарілими. Існує певна запланована застарілість, тож незабаром з'являться інші дизайни, які замінять попередні — як це трапляється у моді. [І це не ок на думку автора — примітка]2. Тренди — це комунікаційна стратегія, яка має на меті сказати людям, що їм слід робити, аби бути частиною певної соціальної групи, залежно від їхнього віку, статусу тощо.3. Але чи потрібно бути частиною групи? Чи все ж варто надавати перевагу свободі обирати, спираючись на свої смаки та власну інтуїцію? 4. Найпоширеніші прикраси — не обовʼязково найцікавіші чи найоригінальніші. Вони прагнуть охопити якомога більше людей. Але кількість — це не завжди якість... в цілому. 5. Мої улюблені бренди та дизайнери не дотримуються стандартів. Їх рухає лише бажання створити щось інше, чого ще не було створено. Вічні прикраси виходять за межі трендів. І вони значно цікавіші та стійкіші. ["Стійкіші" в сенсі sustainable — примітка]6. Ювелірному мистецтву потрібні незалежні таланти, які приносять свіжі ідеї.Ще він ставить хороше питання до своєї аудиторії — «Чи формують тренди наше сприйняття того, якими мають бути прикраси, замість того, щоб дозволити нам оцінити їхню справжню сутність?». Але це все екзистенційне і прекрасне для жвавих обговорень під келих вина або коли наболіло. Якщо повертатись до реалій, для мене відповідь на всі питання і коментар до усіх тез наразі виглядає так: індустрія не дорівнює мистецтво. І щоб уникати фрустрації й інших деструктивних відчуттів, потрібно розділяти (категоризувати) всіх учасників індустрії і не забувати, що початкова ціль для створення бізнесу далеко не завжди «вклад в вічне» або «самореалізація творчої особистості». Часом це просто про заробити, і я щиро поважаю тих, кому це вдається.

Підступні лабораторно вирощені діаманти можуть зруйнувати цінність не тільки власну, але й природніх діамантів — приблизно такий підзаголовок матеріалу The Economist про зміни в тенденціях ювелірного ринку останні роки.За оцінками Його Діамантової Величності Мартіна Рапапорта, лаб-гроуни нині становлять близько половини американського ринку заручальних каблучок, в той час як десять років тому їхня частка була незначною. Американські ювеліри в свою чергу зазначають, що лабораторно вирощені діаманти нині складають понад половину їхніх продажів, порівняно з тим, як було на початку 2020 року — тоді таким каменем був лише один із десяти.Цьому є просте пояснення: останні кілька років виготовити діамант на заводі стало набагато простіше, ніж добути його з надр землі. Зрозуміло, що це відображається на ціноутворенні. У провідного ювеліра за $5к можна придбати лабораторно вирощений діамант приблизно в чотири рази більший за розміром, ніж природний камінь подібної якості за ті ж гроші. «Світ увійшов в епоху ощадливих шлюбів», каже автор статті. Враховуючи, що середньостатистичний американець витрачає на каблучку для пропозиції близько $5к, він постає перед дуже простим вибором: ефектніший діамант, відповідно щасливіша наречена, ще й в соцмережі запостити приємно — або природний діамант. Ось і виходить, що середній розмір придбаних у США діамантів збільшується, хоча витрати на заручальні каблучки загалом зменшуються. Ще трохи цікавих моментів: — за даними Rapaport, США — найбільший у світі покупець штучних діамантів — зазнали зниження імпорту природних діамантів удвічі між 2022 і 2024 роками— доходи компанії De Beers зменшилися на третину (!)— оптові ціни на синтетичні діаманти за останні шість років впали на 90%, і це ще не «дно»— ювеліри поки що не демонструють клиєнтам падіння оптових цін, вважаючи за краще збільшувати націнки— роздрібні маржі на лабораторно вирощених діамантах для каменів вагою три карати зросли майже до 90%, порівняно з 30% п’ять років тому— для видобутих діамантів маржа залишається на рівні приблизно 30%— ціна однокаратного каменя розміру "для каблучки" впала на 37% за останні шість років— ціни на лаб гроун, ймовірно, і далі знижуватимуться, оскільки технології виробництва вдосконалюються, а конкуренція між виробниками посилюється.Деякі галузеві аналітики, спираючись на ці дані, прогнозують майбутнє, заповнене лабораторно вирощеними коштовностями.Втім, по мірі того, як лабораторно вирощені діаманти стають звичним елементом біжутерії та продукції дисконтних магазинів, їхній статус розкішного подарунка, гідного пропозиції на День святого Валентина, стрімко втрачає значення. Якщо, що цілком ймовірно, лабораторно вирощені діаманти втратять свою цінність як символ статусу, на ринку очікується ще більш різке падіння цін. Щоб вижити, ювелірні бренди сегменту лакшері повинні будуть переконати своїх клієнтів у тому, що природний діамант все ще вартий витрат — у той час, коли менш заможні покупці купуватимуть майже ідентичні камені на свята в якості подарунку своїм дітям. Словом, знову складний виклик для індустрії розкоші в цілому, і для ювелірної сфери, де вставити діамант дорівнює заробити, особливо.

💎Експорт російських алмазів до Індії впав на 96% через санкціїСанкції Заходу вдарили по експорту російських алмазів до Індії, яка є найбільшим у світі центром їх обробки. У вересні поставки Росії в країну впали на 96%, або майже в 25 разів, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це випливає з даних індійського міністерства торгівлі та промисловості.У натуральному вираженні російський експорт у країну становив 37 тис. карат, а в грошовому - $1,5 млн. Для порівняння: у вересні 2023-го Індія імпортувала з Росії 917 тис. карат на суму $112 млн.Загалом Нью-Делі у вересні скоротив сумарний імпорт дорогоцінних каменів майже на чверть (23%) порівняно з минулим роком - до 1,43 млн карат. Найбільшими постачальниками алмазів в Індію стали Бельгія, ОАЕ і Гонконг, який до 2022 року поступався Росії за обсягом ввезених товарів. У вересні він поставив до Індії дорогоцінних каменів на $448 млн, що на 5% менше, ніж роком раніше. Зі свого боку, Бельгія ввезла алмази на суму $186, або на 16% менше рік до року, а ОАЕ - на $581 млн, або на 12% менше, ніж рік тому.Експорт російських алмазів до Індії вперше почав знижуватися у квітні цього року - тоді він скоротився більш ніж на 20%. До цього обсяги ввезених дорогоцінних каменів з Росії зростали рік до року. Учасники ринку пояснювали це розпродажем запасів до посилення західних санкцій.Країни G7 заборонили імпорт російських алмазів з 1 січня 2024 року, а з 1 березня поширили заборону на поставки каменів, оброблених у третіх країнах. При цьому Індія - найбільший експортер оброблених алмазів у світі з часткою 26,5%.У 2022 році експорт алмазів приніс Росії понад $4 млрд, а найбільший російський виробник дорогоцінних каменів - компанія «Алроса» - займала на світовому ринку необроблених алмазів близько 30%.📩 Підписуйся на "Ціну держави"

А тепер про паралелі. На мою думку, вони можуть бути певною милицею в намацуванні свого шляху в ювелірній індустрії. Зрозуміло, що універсальних сценаріїв (окрім цього: по-перше робити і по-друге розповідати про те що робиш) не існує, але є певні закони жанру, і тут відбувається наслідування з дотичних індустрій. Мій попередній досвід дозволив побачити наступне:• Ювеліри, які обрали для себе шлях митця, а свою роботу як спосіб вираження думок, ідей, позицій, спостережень — мають просуватись по законам арт-ринку. Два основних з них, на думку арт-консультантів, наразі такі: а) в роботах правильна ідеологія важливіша за майстерність, естетику та спосіб створення; б) якщо казати про особистість митця, то найголовніша риса — вміння адекватно спілкуватись та будувати робочий процес і стосунки.• Якщо хочеться виплекати популярний сучасний бренд прикрас, то за орієнтиром звертаємось до фешн індустрії: опрацьовування трендів, гарна картинка і дуже багато нагадувань всіма засобами про те, який же бренд класний (за самовизначенням, обʼєктивність ролі не грає).• Виробництво, підряд на певний етап виробничого циклу, масовий продукт стандартного дизайну без ігор в бренд — репутація на першому місці. І стабільність-надійність-якість-терміни-вартість як її динамічні складові. На фото — роботи Ольги Комісарової.