Боріс Акунін (той, котрий письменник Чхартішвілі), здається, позначив найбільш адекватну - для росіян, а не для російськомовних українців! - позицію щодо прибирання пам'ятників Булґакову як міток імперії: "Ну, зносять і зносять. Їхня справа. Нехай українці живуть, як хочуть, читають чи не читають яких завгодно авторів, аби співвітчизники-росіяни перестали їх терзати та вбивати. А що наші з ними дороги розійшлися і не зійдуться назад, це і так ясно".І він все одно більше не приїде до України, як війна скінчиться. "...Росія – остання країна у світі, де хотів би опинитися. Так ось Україна – передостання. Туди я теж ніколи не поїду навіть після того, як війна закінчиться. Тому що дивитися українцям у вічі після того, що сталося, я не зможу, незважаючи на всі мої антивоєнні декларації". Проілюстрував Акунін це фотографіями нових російських пам'ятників двом катам - Івану Ґрозному і Іосіфу Сталіну. Мовляв, в Росії свої проблеми з пам'ятниками як втіленою державною ідеологією. Ще раз зазначу, ця позиція є максимально адекватною для представника Росії і російської культури: 1. Це суто справа українців, як захищати державу і націю. 2. Провина Росії і росіян за сотні тисяч смертей і зруйновані долі та міста не зменшується від будь-яких антивоєнних декларацій. І права голосу щодо України вони мати не можуть. Так, Акунін теж росіянин, тому не мав би нас цікавити. Однак його читають мільйони і формують на основі його позиції своє власне ставлення. Тому його публічна декларація має значення.