NNH

Сьогодні в Угорщині проходять парламентські вибори, на яких проєвропейська опозиція в особі партії «Тиса» Пітера Мадяра хоче отримати перемогу, аби знищити систему національного урядування Віктора Орбана, яка постала внаслідок його безперервного головування країною з 2010 року.За ці 16 років Орбан та його партія «Фідес» створили певний інституційний каркас урядування Угорщиною, головне кредо якого можна сформулювати як: «Раціональні рішення з огляду на власний розвиток». Власне, звідси йде основний момент, який нам, як Україні, цікавий більш за все.Така інституційна система, що керується раціональним політичним принципом перш за все вигоди для власної країни, для нашої політичної системи й національного дискурсу — проблема.Адже якщо Угорщина, будучи членом ЄС, який має великий вплив на голосування і прийняття рішень у рамках всього Європейського союзу, провадить політику, суть якої у вигоді в першу чергу для них, то такий гравець для нинішньої України є фактичним ворогом. Адже з таким політичним принципом Угорщина не прийматиме рішення на нашу користь і заважатиме ЄС приймати рішення, що шкодять національним інтересам Угорщини та, власне, самого ЄС, бо ж Угорщина отримує фінансування в рамках союзу.Тобто для нас Угорщина є «проблемою» в тому сенсі, що вона думає перш за все про свої інтереси, а не про наші, що проявляється у тому, що Угорщина постійно блокує рішення, за якими ЄС банально має виділити нам кредити.Тож з точки зору нашого українського мейнстриму і діючої політичної системи вкрай бажаною є перемога партії «Тиса» Мадяра, оскільки ті готові пожертвувати інтересами власної країни заради підтримки України у війні.Проте якщо відкинути наш дегенеративний інфантилізм, суть якого можна сформулювати у принципі: «всі мають думати й приймати рішення, виходячи з нашого інтересу, а не свого, бо ми ведемо війну з РФ», то ми бачимо вельми іронічну картину, бо ж з точки зору прагматизму й раціональної логіки нам не потрібна перемога «Тиси», бо вони готові пожертвувати інтересами Угорщини заради нас.А не потрібно нам це тому, що якщо «Тиса» прийде до влади, то перше, що вона зробить, — зруйнує енергетичну модель Угорщини, що базується на поставках дешевих енергоресурсів РФ.Такі дії вдарять в першу чергу по нашій і без того ледве дихаючій економіці, бо так уже вийшло, що за ширмою політичного цирку ми імпортуємо немалу кількість палива та електроенергії з Угорщини. Це особливо важливо на тлі іранської кризи, яка підняла ціни на ту ж нафту й паливо до неадекватних величин, і втрачати на цьому тлі цілком реальні відносно дешеві ресурси з Угорщини — вкрай болюча ідея.З самим же Орбаном завжди можна домовитися, й ті ж кредити ЄС так чи інакше будуть виділені нам, просто Угорщина буде затягувати подібні рішення й погоджуватися на них в обмін на власні бонуси.Та навіть якщо «Тиса» і виграє, що можливо за умовним «молдавським сценарієм», коли перемога буде отримана голосами діаспори, то вибудувана за 16 років інституційна система буде в певній мірі їх стримувати.

Колись Макіавеллі у 8-му розділі "Державця" чудово описав суть подібних ситуацій:Правильно застосовані жорстокості (якщо неприйнятне дозволяється назвати правильним) застосовують лише раз, коли до цього спонукали питання безпеки, а потім їх припиняють і, певною мірою, обертають на користь підлеглих. Неправильно застосовані жорстокості - це ті, які спершу можуть бути незначними, але з плином часу не припиняються, а навпаки, починають множитися. Ті, хто дотримується першого правила, можуть, як Агафокл, захистити свою владу за допомогою божої й людської; та всі інші приречені на загибель.Отже, прийнявши владу, її носій повинен зважати, яких кривд йому необхідно завдати й вчинити їх усі разом, щоб вони потім не множилися щодня і щоб цим заспокоїти людей і прихилити їх до себе добрими справами. Той, хто через боягузтво чи з недоумкуватості буде робити інакше, буде змушений ніколи не випускати меча з рук і не зможе довіряти своїм підданим, бо через свіжі й безперервні покарання вони не зможуть бути у ньому впевненими. Адже кривдити когось слід швидко, щоб дія кривди, стиснута в часі, встигла послабнути; добрі справи варто робити постійно й обмежено, аби люди їх відчували якомога краще. Та найкраще помилку Зеленського з його відступом описує останній фрагмент:Перш за все володар повинен так чинити зі своїми підлеглими, щоб жодні сприятливі чи несприятливі події не примушували його змінювати свою поведінку. Адже коли в нещасті виникають якісь нагальні потреби, то вже запізно вдаватися до суворих заходів, а застосовувати ласку марно, бо її вважатимуть вимушеною й ніхто не буде вдячним.