Canal Mykola Kalashnyk - @Mykola_Kalashnyk - №10017
Сьогодні мав дуже особливий день. Побував у гостях у людей, чиє дитинство забрала Друга світова війна. Тоді вони були дітьми війни. А сьогодні — це поважні, мудрі люди, які пройшли крізь надзвичайно складні випробування і зберегли головне — людяність, силу духу та любов до України.У Циблівській громаді Бориспільського району познайомився з Володимиром Трохимовичем Канівцем. Людиною, яку в громаді щиро поважають і знають як талановитого педагога, директора Лецьківської школи, математика від Бога. Саме він стояв біля витоків закладу та 27 років очолював шкільний колектив, виховавши не одне покоління учнів.Сьогодні Володимиру Трохимовичу — 91. А коли в його життя прийшла війна, йому було лише п’ять. Під час нашої розмови згадували ті страшні роки, важке дитинство, втрати і біль, який залишився на все життя. Його батько зник безвісти на війні. І такі історії — це не сторінки підручників. Це долі українських родин.Особливо вразило, що сьогодні його син і обидва онуки продовжують боротьбу вже за сучасну Україну — служать у війську, пішли добровольцями захищати нашу державу. І в цьому — неймовірна сила поколінь. Коли любов до рідної землі, гідність і готовність боротися передаються від батьків до дітей та онуків.І, чесно кажучи, дивлячись на Володимира Трохимовича, важко повірити, що йому вже 91. Активний, з хорошим почуттям гумору, з живими очима і неймовірною любов’ю до життя. Попри поважний вік, він і сьогодні займається пасікою — доглядає за бджолами, має п’ять вуликів. Каже, що бджільництво для нього — це і праця, і спокій для душі. І в цьому теж відчувається характер покоління людей, які звикли не сидіти без діла, цінувати землю, працю і життя у всіх його простих, справжніх проявах.Також сьогодні мав честь познайомитися з Вірою Миколаївною Деркач — корінною мешканкою Борисполя. Пані Вірі — 96 років. Війна прийшла в її життя, коли їй було лише десять.Її історія — про важку працю, витримку і справжню життєву стійкість. Майже пів століття трудового стажу — 47 років роботи, починаючи від колгоспу ім. Кірова до швейної фабрики. За свою працю має заслужені нагороди. Рано втратила чоловіка та самотужки виховала двох дітей. На жаль, у 2024 році втратила сина. Сьогодні поруч із нею донька Світлана, яка турботливо підтримує маму та щодня дарує їй тепло родини.Ми довго спілкувалися. Пані Віра багато згадувала про своє життя, про людей, про працю, про те, як після війни всі разом відбудовували країну буквально з руїн. І знаєте, в її словах — стільки мудрості, спокою та внутрішньої сили, що вкотре розумієш: саме на таких людях тримається наша країна.Для мене такі зустрічі — дуже цінні. Бо це можливість не просто почути історії, а відчути живу пам’ять покоління, яке пережило війну, втрати, голод, важку працю, але не втратило віри в життя.Наш обов’язок — берегти цих людей, бути поруч, слухати їх і дякувати за все, що вони пройшли заради майбутнього України.@Mykola_Kalashnyk
12200
26-05-09 20:12