Світлана Бєлозьорова – супервайзерка соціальних працівників «Лікарів без кордонів». Разом з командою нашої мобільної клініки вона часто приїжджає до сіл поблизу лінії фронту на cході України, аби підтримати людей, які не мають доступу до медичної допомоги через війну. У своїй роботі Світлана чує сотні історій пацієнток. Вона згадує: «Одного разу я спитала у місцевої фельдшерки у прифронтовому селі: «Чому ви не виїжджаєте? Вас діти кличуть до себе в безпечне місто, чого ви чекаєте?» На що зі сльозами в очах вона мені відповіла: «Тут стільки стареньких людей залишається. Хто їм допоможе поміряти тиск або зробити укол, а поговорити?! Їм так хочеться з кимось поговорити!» Світлана жила у Слов’янську на Донеччині. Але їй довелося лишити рідне місто через війну. У командах «Лікарів без кордонів» працює багато вимушених переселенців: це об’єднує і допомагає у роботі з пацієнтами. У цьому пості Світлана ділиться своїми роздумами про те, як бойові дії вплинули на життя жінок. 📸© Юлія Трофімова/MSF
Медична команда «Лікарів без кордонів» транспортувала двох пацієнтів у важкому стані з Запоріжжя до Києва. Один з них отримав проникне поранення голови, опіки та осколкові поранення тіла, він перебував на апараті штучної вентиляції легень. Інший мав перелом стегна. «У дорозі ми вводили антибіотики та знеболювальні, проводили наркоз, контролювали показники пацієнтів», – говорить парамедик «Лікарів без кордонів» Іван Дідунов. Транспортування виконали за допомогою медичного траку. «Тут дуже зручно працювати, адже, у порівнянні зі звичайною швидкою, у цій автівці набагато більше місця, – розповідає Іван Дідунов. – Я можу підійти до пацієнта з усіх сторін, тож його набагато легше оглянути. А це необхідно робити постійно, тому що в дорозі може трапитися будь-що, і слід бути готовим». Це перевезення – частина програми прицільної евакуації, запровадженої національною системою екстреної медичної допомоги. Програма дозволяє якомога швидше доставити пацієнтів до спеціалізованих медзакладів. 📸© MSF
Томас Опгенхафен – менеджер з медичної діяльності «Лікарів без кордонів» з Бельгії. Останні 10 років разом із нашою організацією він працює там, де стаються війни: в Іраку, Ємені, Палестині, Південному Судані. До України приїхав вже вдруге. У 2023 році Томас працював у нашому медичному потязі, нині його задача – підтримка наших швидких поблизу східної лінії фронту. «За цей час війна змінилася. Повітряні тривоги лунають частіше, бомбардування посилюються, частіше стаються атаки, наприклад, на Київ, ніж тоді, коли я був тут вперше», – ділиться Томас. На думку Томаса, особливістю автівок швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» є те, що кожна з них повністю обладнана для того, щоб транспортувати пацієнтів у будь-якому стані. «Якщо, припустимо, ми повинні перевезти людину на штучній вентиляції легень, ми можемо зробити це за допомогою будь-якої з наших швидких, нам не потрібно обирати, яка машина для цього придатна. Це дозволяє нам бути краще підготовленими до будь-яких ситуацій». 📸© Юлія Трофімова/MSF
Олег Сичов – комірник фармацевтичного складу «Лікарів без кордонів». Його тиждень починається з завантаження заздалегідь підготованих медичних наборів для мобільних клінік, а продовжується систематичним поповненням поличок на нашому складі згідно з запитами лікарів та фельдшерів для наступних виїздів. Робота Олега – це постійний цикл підготовки ліків та обладнання, чіткої інвентаризації. «Для мене важливо у ці важкі часи долучатися до допомоги людям, які найбільш вразливі.Люблю свою роботу через те, що «Лікарі без кордонів» завжди готові швидко реагувати на події, що відбуваються тут і зараз», – каже Олег. Він родом з Миколаєва, і початок повномасштабного вторгнення зустрів удома. Знає на власному досвіді, яких обстрілів та руйнувань зазнавало місто. До «Лікарів без кордонів» приєднався у травні 2024 року, а до того працював в іншій гуманітарній організації: часто їздив по області й на власні очі бачив, які великі потреби на Миколаївщині у медичній допомозі та ліках після деокупації. 📸© Марія Нагорна
Айнур Абсеметова працювала координаторкою програм «Лікарів без кордонів» в Україні у 2024-2025 роках. Вона родом з Казахстану, понад 25 років працювала в галузі гуманітарного реагування, зокрема в Афганістані, Південному Судані, Судані, Ємені та на Гаїті. «Минуло майже 9 місяців, як я залишила посаду в Україні, але я все ще намагаюся зрозуміти, як співіснують війна та звичайне життя: як люди продовжують жити, оточені страхом, невизначеністю та втратами», – ділиться вона.Айнур розповідає: «Деякі з моментів, які найбільше запам'яталися мені, – це ранки в Києві після сильних обстрілів. Я прокидалася, думаючи спочатку про дітей і про те, як вони дорослішають під постійними сиренами повітряної тривоги. Як мати, я розумію глибоку безпорадність, яка виникає, коли не можеш повністю захистити свою дитину від страху та нестабільності».
В Україні Айнур координувала роботу нашого центру «Відновлення» у Вінниці, де ми підтримуємо людей з посттравматичним стресовим розладом.📸© П'єр-Ів Бернар/MSF📸© Керолін Тіріон
Команди швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» у січні почали здійснювати прицільну медичну евакуацію. Це транспортування, покликане швидше доставити пацієнтів із важкими травмами та опіками до спеціалізованих лікарень. Ми працюємо в координації Центрами екстреної медичної допомоги і медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України: отримуємо виклики та транспортуємо пацієнтів, відповідно до цих запитів. «Частина пацієнтів, яких ми транспортуємо, – з важкими ушкодженнями внаслідок війни – з опіками 2-3 ступеня та множинними пораненнями або ампутаціями кінцівок, – розповідає Єлизавета Грузіна, парамедикиня «Лікарів без кордонів». – Медики прифронтових лікарень, куди вони спершу потрапляють, проводять їм ургентні (термінові) операції та стабілізують їхній стан, а далі – скеровують до конкретних медичних закладів на подальше лікування. Прицільна евакуація покликана вберегти від ризику ускладнень, адже пацієнта доправляють на лікування без проміжкових етапів в інших медичних закладах». 📸© MSF
Наша команда швидких транспортувала пацієнта з лікарні Краматорська до лікарні у Києві після операції з ампутації нижньої кінцівки. Чоловіка перевезли у межах прицільної евакуації – нового формату медичних транспортувань, коли «Лікарі без кордонів» доставляють пацієнтів з важкими травмами або сильними опіками безпосередньо від однієї лікарні до медичного закладу, де їм нададуть необхідне лікування. «Пацієнт розповів, що отримав ураження дроном у ногу. Це сталося в обідній час, після чого йому провели хірургічну операцію у місцевій лікарні. Того ж дня ввечері наша команда вже розпочала його транспортування до медичного закладу у Києві», – каже Єлизавета Грузіна, парамедикиня «Лікарів без кордонів». Єлизавета зазначає, що під час транспортування чоловік був у стабільному стані. «Пацієнт був у свідомості, але потребував уваги, знеболення та моніторингу його стану», – каже вона. Близько третьої години ночі наша швидка доставила пацієнта до київської лікарні. Там на нього чекає подальше лікування. 📸© MSF
Зінаїда Бабішева обіймає собаку Тошика. Жінці 67 років, у березні 2022 року вона евакуювалася з Лимана, що на Донеччині. Зараз вона мешкає в одному з прихистків для вимушених переселенців у Дніпрі. Туди приїжджають мобільні клініки «Лікарів без кордонів».Сусід Зінаїди, з яким вона тримала зв’язок, розповів, що під час окупації російські військові, які зайшли у місто, пограбували її будинок. Він бачив, як вони виносять з нього речі. Але Зінаїда забрала з собою кілька фотоальбомів. Жінка каже: «Будинок мені досі сниться. У нас був сад, у якому росло все: і яблука Симиренка, і сливи, і вишні, і груші, і персики. Я запрошувала знайомих, які жили в квартирах, щоб приходили збирали собі. А троянд скільки! А лілеї, чорнобривці!.. Усе було... Зараз донька вирощує кімнатні рослини, а мені вже нічого й не хочеться».
Виїжджаючи з Лимана, Зінаїда майже не взяла із собою речей – була впевнена, що незабаром повернеться. Однак на її пальцях лишилися каблучки, які для неї дуже пам’ятні та цінні. 📸© Юлія Кочетова
«Це дуже важка зима – найхолодніша для України протягом останніх років, – каже Робін Мелдрам, координатор програм «Лікарів без кордонів» в Україні. – Російські атаки спрямовані на інфраструктуру електропостачання та опалення, і наслідки – жорстокі». Робін родом з Великої Британії. В Україні працює вже 1,5 роки, а загалом у команді «Лікарів без кордонів» – близько 20 років. Він координує роботу мобільних клінік у прифронтових регіонах, швидких, які евакуюють пацієнтів з лікарень біля лінії фронту, нашої команди гострої реабілітації пацієнтів з важкими травмами та команди, яка підтримує лікарні в областях біля бойових дій.Він згадує, як одна прифронтова лікарня не мала хірурга, поки «Лікарі без кордонів» не запропонували розмістити там медичну бригаду: «Протягом 12 місяців наші медики виконали або асистували у 452 операціях у цій лікарні. Доки лінія фронту не підійшла близько, і нам довелося покинути медзаклад й почати підтримувати іншу лікарню, трохи далі від зони бойових дій».📸© Ангеліна Щорс/MSF
Масштаби руйнувань в Україні – величезні, і з моменту вторгнення російських військ у 2022 році вони суттєво збільшилися. Протягом останніх років команди «Лікарів без кордонів» змушені були залишити сім лікарень та понад 40 місць, куди ми приїжджали мобільними клініками, адже ситуація ставала надто небезпечною. З семи лікарень, де нам довелося припинити невідкладну та хірургічну допомогу, чотири були підтверджені як повністю зруйновані: Костянтинівка, Селидове, Покровськ Донецької області та Покровське Дніпропетровської області.Понад 2800 медичних закладів по всій країні були пошкоджені або зруйновані, за даними ВООЗ. Медичного персоналу поблизу лінії фронту стає дедалі менше.Бойові дії продовжують спустошувати міста та села. Кількість консультацій, які ми надали у мобільних клініках, у 2025 році зросла більш ніж удвічі порівняно з 2024 роком: з 4327 до 9500. «Лікарі без кордонів» продовжують підтримувати лікарні та систему первинної медичної допомоги поблизу лінії фронту. 📸© Карім Дуїб /MSF
TGLIST.COM.UA
