Недільний ранок у прихистку для переселенців у Дніпрі починається рано. Кухня купається у сонячних променях, і наразі це єдине світло, доступне мешканцям, адже електрики немає. Юлія Мурашкіна починає готувати млинці: її онука Саша, щойно прокинувшись, попросила її про це.Кілька чистих електричних плит наразі марно стоять вздовж стін. Юлія дістає невеликий пальник з червоним газовим балоном, розігріває воду. Сусіди потроху сходяться до кухні: гріють їжу за допомогою таких самих червоних балонів, миють посуд у холодній воді.Жінці вже двічі доводилося залишати своє минуле життя позаду через війну. Спершу, у 2014 році, вона з родиною виїхала з Фащівки, що на Луганщині. Тоді вони переїхали до Кремінної, але після початку повномасштабного російського вторгнення їм знову довелося тікати.«Навіть через стільки років я могла б пройти своєї вулицею із заплющеними очима», – каже Юлія. У прихистку, в якому вона зараз мешкає, терапевти та психологи «Лікарів без кордонів» надають консультації.📸© Юлія Кочетова