Найцікавішою сторінкою відпочивальних практик українських письменників були короткі перепочинки в будинках творчости поміж роботою. Виникла ціла письменницька субкультура – переважно чоловіча. Звичай посиденьок і ведення довгих бесід залишався стабільним упродовж усієї історії письменницьких баз. Особливо культовою локацією був перший корпус Ірпінського будинку творчости.На посиденьках у кожного була своя улюблена тема, манера розповідати. Однак більшість розповідей оберталися навколо професійних проблем: література, мова, сюжети, задуми, переклади. Роль улюбленця серед письменницької братії належала Андрієві Малишку. Він завжди збирав навколо себе гурт письменників, і перебував у центрі товариства зі своїми жартами, бувальщинами, сентенціями, які пізніше ставали афоризмами. Любив розповідати анекдоти й Павло Тичина — переважно про запорожців та чумаків. Зі слів Яворівського, коли вдавалося "розбалакати" Павла Загребельного, той оповідав "свою Одіссею полоненого", Олекса Коломієць — "про свої комсомольські походеньки", Анатолій Дімаров — "свої вигадки і насмішки, яких боялися всі, хто впадав йому в око".Популярним способом проведення вільного часу була гра в більярд. За твердженням багатьох письменників, після доброї гри добре писалося. Були й інші види дачних літературних розваг — наприклад, гра в шахи та карти.В літераторів під час вакацій народжувалися нові літературні твори. "Ходімо шукати любов!" — так запрошував на чергову прогулянку Андрій Малишко своїх колег-письменників. І це означало шукати натхнення. Недаремно Володимир Яворівський якось сказав: "Ірпінь — це не іменник, це дієслово".Про те, як відпочивали та чим надихалися українські письменники розповідає письменниця Марина Гримич у матеріалі ↓ https://localhistory.org.ua/texts/statti/literaturni-vakatsiyi-ribolovlia-rilskogo-karti-malishka-biliard-sosiuri/