Влітку 1914 року у Європі постав театр Першої світової війни. Його декорації — концентраційні табори, лазарети, окопи. Спецефекти — бомби з-під крил модерних аеропланів. Випари тільки-но винайдених смертоносних газів доповнювали дійство. На сцену виходили біженці, мільйони німих статистів. Їхня дорога пролягала через Україну, що стала епіцентром цього фантасмагоричного руху.Велике переміщення народів сягло небачених масштабів. Наприкінці 1915 року в Україні налічували приблизно 400 тисяч біженців. А 1918-го — вже понад мільйон. Втеча від війни перетворилася на суцільний жах і потрясіння для жінок: вони народжували й ховали померлих немовлят, на станціях губили дітей і отримували звістки про смерть чоловіків.Влітку та восени 1915 року земські управи та громадські комітети облаштували приблизно п’ятсот різних закладів допомоги транзитним біженцям. У пунктах харчування раз на добу можна було отримати гарячу й холодну їжу, чай із хлібом, молоко для дітей.Невідомість сприяла поширенню диких чуток. Наприклад, у Херсоні біженці з Волині боялися виходити з вагонів, бо хтось пустив чутку, що їх потоплять. За деякий час біженство перестало бути надзвичайним явищем. Самі біженці та місцеве населення звикли до ситуації. Приїжджі осіли й акліматизувалися. Хтось відкрив свою справу, хтось пішов на службу. Біженці поволі ставали частиною того соціуму, який надав прихисток. Хоча основним їхнім бажанням було якомога швидше повернутися на свої, насиджені місця.Про біженців Великої війни читайте у матеріалі ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/bizhentsi-velikoyi-viini/